В умовах стрімкого розвитку наукових технологій, ми повинні констатувати перманентну модернізацію ринку ІТ-послуг, що зумовлює зміну не тільки економічної кон'юнктури їх функціонування, але й трансформацію нормативних (юридичних) конструкцій, якими послуговуються суб’єкти господарювання, які надають послуги/виконують роботи у сфері інформатизації.
Як правило суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність щодо надання послуг або ж виконання робіт у сфері інформатизації, послуговуються багаторівневими договірними конструкціями, які мають господарсько-правову природу. В особливості хотілося б звернути увагу на багаторівневу конструкцію взаємодії юридичних осіб (як резидентів, так і не резидентів України (як правило, ТОВ)), які на підставі господарсько-правових договорів здійснюють співробітництво з фізичними-особами підприємцями, які також діють на ринку ІТ-послуг. Звертаючись до класифікації за КВЕД, до послуг у сфері інформатизації можна віднести: а) надання послуг з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення (підклас 72.21.0 та підклас 72.22.0) ; б) оброблення даних (підклас 72.30.0); в) надання консультацій з питань інформатизації (підклас 72.10.0 та підклас 72.22.0) тощо.
Встановлення господарських відносин на ринку ІТ-послуг, як правило, опосередковується такими типовими договорами, як договори про надання послуг у сфері інформатизації. Виходячи зі змісту глави 20 ГК України, ми говоримо, що господарськими договорами може передбачатися зокрема надання послуг. В цілях визначення нормативної основи регулювання відповідних договірних відносин вважаємо за необхідне в субсидіарному порядку звернутися до ЦК України.
Зважаючи на специфіку діяльності таких суб’єктів договірних відносин, відповідними договорами як правило передбачається як надання послуг, так і виконання робіт в сфері інформатизації. До такого висновку можна прийти, проаналізувавши зміст типових договорів про надання послуг у сфері інформатизації, якими в частині, що визначає предмет договору зазначається – “тестування програмного забезпечення” та “розробка програмного забезпечення”. Правовідносини, які виникають в рамках відповідних зобов’язань договірного характеру, повинні регулюватися параграфом 1 главою 61 та главою 63 ЦКУ. Укладаючи де-юре договори про надання послуг, де- факто сторони (суб’єкти господарювання на ринку ІТ-послуг) укладають в той же час договори про виконання робіт. Проте потрібно відмітити, що відповідно до ч.1 ст. 628 ЦКУ сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі. В той же самий час, слід відмітити, що договори про надання послуг у сфері інформатизації є непоіменованими договорами, так як їх укладення не передбачено приписами чинного господарського (цивільного) законодавства.
Слід відмітити, що суб’єкти господарювання на ринку ІТ-послуг, укладають договір про надання послуг в сфері інформатизації, який не передбачено актами цивільного (господарського) законодавства, проте потрібно зазначити, що практика укладення непоіменованих договорів є правомірною, адже відповідно до ч.1 ст. 6 ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства.
Також особливістю надання послуг/виконання робіт у сфері інформатизації, які надаються/виконуються в порядку, визначеному господарсько-правовими договорами, є притаманність таким взаємовідносинам суб’єктів господарювання багаторівневість їхніх договірних взаємозв’язків, яка може бути як внутрішньодержавною (господарська діяльність виключно резидентів України), так і такою, що характеризується залученням іноземного елемента (коли одним із контрагентів по відповідних господарських договорах є нерезидент України). Такого роду багаторівневість проявляється в тому, що, як правило, юридичні особи України залучають до виконання робіт/надання послуг у сфері інформатизації певну кількість фізичних осіб-підприємців, які виконують роботи та надають послуги за посередництвом комп’ютерної мережі Інтернет на серверах юридичної особи нерезидента, яка у свою чергу є замовником робіт та послуг у сфері інформатизації за договорами із юридичною особою резидентом України. Щодо виконання робіт, то в даному випадку застосуванню підлягає передбачена приписами ЦКУ договірна конструкція генерального підряду, за якої замовником виступає – юридична особа нерезидент, підрядником – юридична особа резидент, а субпідрядником – фізичні особи підприємці. Така господарсько-договірна взаємодія відповідає приписам чинного законодавства. Що ж стосується надання послуг, то як правило закладена законодавцем логіка розвитку відповідних суспільних відносин у рамках такої взаємодії порушується, що зумовлено наступним: замовником послуг виступає юридична особа нерезидент України, виконавцем - юридична особа резидент України, а субвиконавцями – фізичні особи-підприємці. В даному випадку, хоча роботи і виконуються як правило безпосередньо на сервері юридичної особи нерезидента, проте, саме між фізичними особами-підприємцями та юридичними особами резидентами України укладаються акти приймання-передачі наданих послуг, що явно не відповідає приписам чинного законодавства, адже так як послуги споживаються безпосередньо замовником, саме замовник і є тим суб’єктом, який повинен виступати в якості сторони, яка приймає надані послуги.
___________________________
Науковий керівник: Погрібний Дмитро Ігорович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри господарського права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
