В сучасних умовах розбудови правової держави в Україні актуальне місце посідає проблема підвищення рівня правосвідомості та правової культури. Розвиток людства в умовах глобалізації, так чи інакше, залежить від такого соціального явища, як «право», яке, в свою чергу, пронизує розвиток найбільш важливих сфер та правовідносин в суспільстві. Натомість, правова система України свідчить про нагальність вирішення питання, яке лежить в контексті удосконалення рівня правової свідомості та правової культури суспільства та, як наслідок, модернізації сучасного права в цілому.
Останнім часом в Україні склалась тенденція втрати правом свого авторитетного значення, втрати довіри серед українського суспільства до діючої влади, підвищення рівня правового нігілізму серед населення, відсутності законності у діях представників державної влади, що в свою чергу, безпосередньо впливає на зниження рівня правової культури і правосвідомості, та, як наслідок, занепад правової системи та розвитку України як правової держави.
Загальним проблемам формування правосвідомості та правової культури, підвищення його рівня та його впливу на удосконалення сучасного права присвячено багато наукових досліджень. Достатньо великий науковий внесок в аналіз та дослідження формування правової свідомості та правової культури, підвищення їх рівня серед українського суспільства було зроблено такими вченими-правознавцями, як: М. Кельман, В. Ковальський, О. Мурашин, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, О. Скакун, Н. Мяловицька, І. Підлсуька та інші. Однак, разом з тим, внаслідок підвищеної динаміки змін у досліджуваній сфері, цілий ряд питань є відкритими.
Створення підґрунтя для підвищення рівня правової культури населення, подолання деформації правосвідомості суспільства, підвищення авторитету влади серед населення, свідомої та активної участі громадян у здійсненні реформи є сьогодні першочерговим кроком суспільства на шляху до розбудови в Україні громадянського суспільства і правової демократичної держави. Тому, побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою[1, с. 53-55].
Суспільство сьогодні потребує реформаторських змін не тільки в сфері судочинства, економіки, правотворчості і т.д., але й у сфері правової свідомості та правової культури, адже в нашій державі до сьогодні не існує жодної комплексної програми по підвищенню правосвідомості та правової культури. Були, звичайно, зроблені деякі спроби в цьому напрямку, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. №88 «Про заходи щодо реалізації Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні», але вона, по суті, нічого не змінила і не породила. Сьогодні можна з впевненістю констатувати, що в даній сфері у нас утворився інформаційний вакуум, де, з одного боку всі знають що таке правосвідомість й правова культура, а з іншого ніхто не бажає внести чіткість в дане питання і визначити, що саме на сьогоднішньому етапі ми робимо для підвищення рівня правової свідомості та культури[2, с. 27].
Правосвідомістю українського суспільства досить легко маніпулювати, вона як пластилін, який в руках обізнаної людини може приймати будь-яку форму. Як приклад, великий вплив на правову свідомість та правову культуру справляють засоби масової інформації. Найбільш яскравим прикладом є виборчий процес[3, с. 22]. Зокрема, якщо, взяти інформаційну кампанію перед позачерговими виборами до Верховної ради України VIII скликання, то ми можемо побачити як через ЗМІ формують політичну свідомість виборців, включаючи в цей процес подекуди зовсім не коректну політичну рекламу партій та блоків. Оскільки українці є нацією візуалістів, тобто вплив на нашу свідомість в основному мають картинки, а не реальні вчинки представників партій чи окремих народних депутатів, то для маніпуляцій зі свідомістю громадян обиралися конкретні картинки підкріплені гаслами: за мир – на фоні війни (Опозиційний блок); не відпустимо дітей на війну – на фоні могил та хрестів (Партія «Солідарність жінок України) і т.д. Це все сприяє маніпуляції зі свідомістю громадян, при цьому всьому жодна партія чи кандидат в народні депутати не показали через свої політичні реклами, які безсумнівно є найбільш дієвим інструментом впливу на свідомість громадян, жодного реального вчинку [4, с. 108-109].
Тому, для удосконалення та модернізації правової системи, формування правового і демократичного суспільства, розвитку правового світогляду населення нашої держави потребує кардинальних, реформаторських змін, які можна досягнути через підвищення рівня правосвідомості та правової культури, правової обізнаності, шляхом:
1) створення протягом найближчого періоду загальної концепції формування правової свідомості і правової культури суспільства та прийняття державної програми формування правової культури громадян шляхом розвитку правової освіти і правового виховання населення починаючи з молодших класів, що окреслить для дитини ті самі рамки закону, за які заступати не можна: зумовить підвищення рівня їх правосвідомості та виховання у повазі до права;
2) організації загальнообов’язкового спецкурсу з юридичної науки, в який включити питання юридичної техніки, основ держави і права, конституційного права, інших правових інститутів та правових програм серед депутатів всіх рівнів і посадових осіб державних органів влади з метою підвищення високого рівня правових знань і правової культури, яка повинна бути вищою за рівень правової культури інших громадян[5, с. 47]. Для проведення роботи запрошувати провідних вчених-правознавців держави, а по завершенню курсу проводити підсумкові роботи з оцінкою та сертифікувати слухачів;
3) рекомендування телерадіокомпаніям та друкованим засобам масової інформації державної та не державної форм власності вести рубрику, програму тощо правовиховного характеру із залученням спеціалістів-юристів, вчених, посадових осіб державних органів влади;
4) підвищення активності громадян у процесі законотворення, шляхом введення всенародного обговорення законопроектів, що, як результат, стало б підвищенням рівня ефективності громадян, вивченню потреб та інтересів громадян;
5) формування єдиного інформаційно-правового простору, через забезпечення правової інформованості державних і громадських структур, а також кожного громадянина окремо, покращуючи доступність правових актів для всіх заінтересованих осіб;
6) проведення підприємствами, організаціями, корпораціями для трудового колективу проводити правознавчі курси або лекції, запрошуючи фахових спеціалістів та вчених-правознавців, що допоможе підвищити достатні правові знання серед працівників.
Отже, підвищення рівня правової свідомості та правової культури українського суспільства буде сприяти підвищенню громадської участі у прийнятті важливих суспільно-політичних рішень, контролю за їх виконанням; легітимізації влади загалом, державного устрою, діяльності окремих органів державної влади та місцевого самоврядування, а також певних суспільно-політичних рішень; забезпеченню постійного зв’язку між владою та суспільством; створенню ефективних важелів впливу громадян на політику, що так чи інакше вплине на удосконалення та модернізацію права в цілому.
Література:
1. Мяловицька Н. А. Правова культура як складова праворозуміння / Н. А. Мяловицька // Альманах права. Праворозуміння та правореалізація: від теорії до практики. Науково-практичний юридичний журнал. Випуск 2. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011.— с. 53-55;
2. Минькович-Слободяник О. В. Роль засобів масової інформації у формуванні правової і політичної культури / Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 66. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2014. — 400 с.;
3. Підлуська І. Політична комунікація: український досвід // Медіанавігатор. – 2001. – No 2. — с. 22.;
4. Егорова М.С. Доступ граждан к правовой информации как условие развития правосознания и формирования правовой культуры / М.С. Егорова // Государство и право. – 2006. – No 9. — с. 108-109;
5. Горбунова Л. М. Методика правової освіти: [навч.-метод. посіб.] / Л. М. Горбунова, Н. М. Оніщенко, О. Р. Копієвська. — К.: Атіка-Н, 2005. — 88 с.
______________________________
Науковий керівник: Чукаєва Вероніка Олександрівна, кандидат історичних наук, доцент Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
