З абз.1 ч.1 ст. 614 ЦК України випливає легальне визначення поняття вина, що може застосовуватися і до договірних відносин, і до недоговірних, судячи з його розташування у ЦК України. Проте у науковій літературі зазначають, що розуміння вини, означене відповідною статтею, без застережень може застосовуватися лише до договірних відносин, а для цілей недоговірних відносин варто повернутися до суб’єктивного розуміння вини та визначити вину у деліктних зобов’язаннях як психічне ставлення заподіювача шкоди до своєї протиправної поведінки та її негативних наслідків у формі умислу та необережності [1, с. 984].
У монографічному дослідженні О.О. Отраднової уточнюється, що визначення вини в деліктних зобов’язаннях без інтелектуально-вольового аспекту просто перетворюється на констатацію факту неправомірної поведінки. Таким чином, вина наявна тоді, коли особа усвідомлювала або мала можливість усвідомлювати свою поведінку, а також передбачала або мала можливість передбачити можливі наслідки у вигляді заподіяння шкоди. Науковець пропонує визначати вину в деліктних правовідносинах як суб’єктивне психічне ставлення делінквента до своєї протиправної поведінки та її негативних наслідків[2, с. 135].
У навчальному посібнику за редакцією М.К. Галянтича розкривають поняття вини як одну з умов виникнення зобов’язань з відшкодування шкоди як навмисне чи ненавмисне, але завжди залежне від волі та свідомості суб’єкта права його власне ставлення до вжиття чи невжиття заходів запобігання зовнішньому прояву своєї поведінки, яка є протиправною і шкідливою для особистих немайнових чи майнових благ, належних оточенню[3, ст. 60]. Отже, у посібнику також підтримується суб’єктивне визначення вини для цілей зобов’язань з відшкодування шкоди.
В той же час в науковій літературі наголошується, що висновок про неможливість застосування положень ст. 614 ЦК України до відносин деліктної відповідальності є недостатньо обґрунтованим. Зокрема, М.М. Хоменко вважає, що в такому випадку може застосовуватися аналогія закону. Проте, на думку науковця, об’єктивний підхід виявляється дійсно недоречним, коли мова йде про умисел, оскільки він є категорією суб’єктивною[4, с. 102]. Таким чином, як випливає із тексту статті, науковець не заперечує проти психологічної концепції вини, проте й не відходить від положень поведінкової концепції. Суб’єктивний критерій має значення в частині усвідомлення своїх дій особами при вчиненні неправомірних дій для кваліфікування них як умисних або необережних. Проте в іншому цивільне право сприймає поведінкову концепцію.
На нашу думку, дискусійність та неоднозначність поняття вини в цивільному праві не переоцінюється. Поняття вини в деліктних зобов’язаннях зокрема є не менш проблемним питанням, проте на основі проведеного дослідження варто схилитися до думки, відповідно до якої суб’єктивне розуміння вини є більш доречним. Свою позицію обґрунтовуємо тим, що деліктні зобов’язання за своєю природою мають охоронний характер, в чому яскраво проявляється відмінність деліктних зобов’язань від договірних. Тобто, деліктні зобов’язання як такі, в основі яких лежить порушення майнових та особистих немайнових прав, більш наближені до кримінально-правового розуміння вини, тобто психологічної концепції.
В контексті з’ясування природи вини у деліктних зобов’язаннях важливо розглянути її форми. На нашу думку, умисел є суб’єктивною категорією, зокрема, шкода з умислом заподіюється найчастіше в зв’язку з вчиненням злочинів – тобто, вина у формі умислу встановлюється ще у кримінальному провадженні на основі психологічних характеристик особи.
Вина у формі необережності виявляється у відсутності у особи наміру вчинити протиправне діяння та завдати шкоду або сприяти завданню шкоди. На відміну від умислу, існує питання щодо віднесення необережності до суб’єктивного чи об’єктивного критерію. Як зазначають В.Т. Смирнов та А.О. Собчак, необережну вину не можна перетворювати тільки у фактичну помилку, якою вона постає, якщо не зважати на внутрішній (психічний) стан особи до вчинюваних нею дій і їх наслідків. Науковці обґрунтовують можливість двоякого підходу – використовувати або об’єктивні критерії, тобто критерії, визначені обстановкою, та такі, що не залежать від суб’єктивних якостей заподіювача шкоди, або враховувати всі критерії, тобто – як суб’єктивні, так і об’єктивні критерії кожної конкретної справи [5, с. 80]. На нашу думку, позиція науковців є привабливою, проте складною для застосування, оскільки на сьогоднішній день суди найчастіше здійснюють оцінку дій правопорушника через дослідження категорій розумності, обачливості, дбайливості – тобто, через сприйняття об’єктивного критерію вини. Такий стан справ зумовлюється частковою неможливістю дослідити суб’єктивні особливості особи.
Отже, на основі проведеного дослідження, варто зробити висновок, що суб’єктивне визначення вини для цілей зобов’язань з відшкодування шкоди є більш доцільним, проте на сьогоднішній день вину в формі необережності в основному відносять до об’єктивного критерію через складність дослідження судом суб’єктивних особливостей особи.
Література:
1. Цивільне право України. Особлива частина : підручник / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика. – 4-те вид., стереотипне. – К. : Юрінком Інтер, 2014. – 1176 с.
2. Отраднова О.О. Проблеми вдосконалення механізму цивільно-правового регулювання деліктних зобов’язань : монографія / О.О. Отраднова – К. : Юрінком Інтер, 2014. – 328 с.
3. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди : навч. посіб. / М. К. Галянтич та ін.; за ред. М. К. Галянтича. - К. : Юрінком Інтер, 2011. –624 с.
4. Хоменко М. Вина як умова деліктної відповідальності / М. Хоменко // Наукові праці цивілістичного студентського гуртка. - Вип. 4. – 2009. – С. 98-119.
5. Смирнов В.Т. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве: Учебное пособие / В.Т. Смирнов, А.А. Собчак. – Л., Изд-во ЛГУ. 1983. – 152 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
