З подіями, які відбуваються на сході країни, більшої актуальності набуває проблема, пов’язана з пошуком безвісно зниклих осіб. Адже тривала відсутність фізичної особи на місці її постійного проживання, а також відсутність відомостей про місце перебування останньої може мати ряд негативних наслідків як для третіх осіб, так і для майна самої фізичної особи [2, с. 286]. Даний факт породжує у цивільних правовідносинах певну невизначеність суб’єктного складу [3, с. 131]. Така невизначеність, в першу чергу негативно впливає на правові відносини між родичами та близькими зниклої особи. Вони не можуть одержувати пенсію як утриманці, одержати страхові виплати тощо.
Відповідно до ст. 43 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа визнається судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року [1]. Цивільним процесуальним кодексом України регламентується порядок визнання громадянина безвісно відсутнім, який вирішується тільки в судовому порядку за місцем проживання заявника, що є гарантією від необґрунтованого визнання особи безвісно відсутньою.
Варто звернути увагу на те, що законодавець розрізняє поняття, що виходять із змісту статті 44 Цивільного кодексу України:
1) «фізична особа, місце перебування якої невідоме»;
2) «фізична особа, визнана безвісно відсутньою».
Різниця між цими поняттями полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання її такою. А з моменту звернення заявника чи органу опіку й піклування до нотаріуса з відповідною заявою особа вважається такою, місце перебування якої не відоме [4, с. 130-131].
При визнанні особи безвісно відсутньою настають такі правові наслідки:
- над майном такої особи встановлюється опіка. З цього майна видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов’язаний за законом утримувати. За рахунок цього самого майна погашається заборгованість з інших зобов’язань безвісно відсутнього (ст. 44 ЦК України);
- неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина, незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає дітей безвісно відсутнього, які не досягли восьми років, мають право вимагати призначення їм пенсії у зв’язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім (ст. 46 Закону України «Про пенсійне забезпечення»);
- дружина (чоловік) безвісно відсутнього набуває право розірвати шлюб у так званому спрощеному порядку через органи РАЦСу (п. 1 ч. 1 ст. 107 Сімейного кодексу України);
- припиняються зобов’язання, тісно пов’язані з особою безвісно відсутнього(наприклад, дія довіреності, договору поруки);
- кредитори мають право вимагати задоволення з майна цієї особи.
У зв’язку з бойовими діями, що відбуваються на сході нашої країни багато людей, і не тільки військовослужбовців, вважаються такими, що пропали безвісті.
Слід зазначити, що існує ціла низка проблем у цьому ключі. Так, питання щодо зниклих безвісти осіб регулюється Цивільним законодавством України, яке не повністю врегульовує дане питання, виходячи з потреб сьогодення. На наш погляд, законодавцю необхідно звернути увагу щодо змін норми законодавства відносно визнання особи безвісно відсутньою. А саме такі визначальні два факти: «в часі», тобто термін протягом якого про особу в місці її постійного місцезнаходження (військові, добровольці) немає відомостей про місце її перебування, і «фактичні дані» про те, що особа зникла в зоні АТО під час ведення бойових дій. В даному аспекті, на наш погляд не потрібно чекати повного закінчення бойових дій.
Ми вважаємо, що вказані зміни підвищать соціальний захист громадян України. Адже згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на належний соціальний захист. Антитерористична операція на території нашої держави призводить до того, що частина населення опиняється за межею бідності, у так званих «складних життєвих обставинах». Цим і породжується потреба у соціальному захисті населення та збільшенні ролі держави у вирішенні деяких нагальних питань. Зокрема, у вирішенні питання визнання фізичної особи безвісно відсутньою під час АТО, а саме в здійснені реформування цивільного законодавства.
Література:
1. Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України, - 2003, - №№ 40-44, - ст.356.
2. Цивільне право України. Загальна частина : підручник / за ред. О,В, Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика. – 3-тє вид., переро. і допов. – К. : Юрінком Інтер. 2010. – 976 с. 286
3. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В.І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, М. В. Домашенко та ін. ; за ред. В І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – 2-ге вид., переробл. та допов. – Х. : Право, 2014. – Т. 1. – 656 с. 131
4. Цивільне право України: В 2-х томах. Том 1: Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Є.О. Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 832 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
