Для ефективного функціонування механізму правового регулювання важливе значення має якісна нормотворча діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, що передбачає і використання однозначної юридичної термінології. Саме тому актуальним є дослідження специфіки термінології нормотворчої діяльності та правил її використання.
Юридичну термінологію науковці визначають як сукупність термінів, яка виражає систему правових понять і призначена забезпечувати потреби спілкування у сфері юридичної науки і практики [1, 516].
За функціональною поширеністю юридичні терміни поділяться на загальновживані (територія, ділянка, документ тощо), спеціально-юридичні, що відбивають специфіку правових явищ та використовуються юриспруденцією (позов, дієздатність, законність, юридична відповідальність, нормативно-правовий акт тощо), та спеціально-технічні, які походять з інших (неюридичних) наук (рентген, аудіовізуальний твір, провайдер та ін.). До загальновживаних термінів належать слова (словосполучення), які увійшли до сфери права із літературної мови та в результаті семантизації набули чітких меж та суто правового забарвлення. Загальновживані слова, які не змінюють свого значення у сфері права, а вживаються у тому ж значенні, що й у побуті, не належать до юридичних термінів [2, 162].
Нормотворча техніка передбачає вимоги щодо єдності, однаковості вживання термінології (один термін повинен послідовно застосовуватися на позначення одного й того самого поняття; для позначення одних і тих самих понять неприпустимо використовувати синоніми). Термінологія законодавства має бути стабільною: неприпустимо без достатніх підстав відмовлятися від усталених термінів, а зміна їх значення має бути завжди обґрунтованою.
Крім того, нормотворча техніка покликана забезпечувати простоту, зрозумілість і чіткість термінології. Головним засобом забезпечення цієї вимоги є визначення термінів у нормах-дефініціях або описових гіпотезах, диспозиціях та санкціях. Нормативні дефініції усувають неясність нормативно-правових актів, сприяють їх одноманітному застосуванню, зменшують можливість різного тлумачення в процесі реалізації права.
Таким чином, надзвичайно важливо до кожного нормативно-правового акту включати норми дефініції та узгоджувати їх із нормами дефініціями, які містяться в інших нормативно-правових актах, з метою забезпечення однакового підходу до правових термінів у всіх галузях права і недопущення правових колізій у визначенні основних юридичних категорій.
Дієвим засобом удосконалення юридичної термінології вбачається прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти», в якому доцільно передбачити формулювання універсальних юридичних термінів, які найчастіше використовуються в процесі нормотворчої діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.
Література:
1. Адміністративне право України : словник термінів / за заг. ред. Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова ; Держ. вищ. навч. закл. «Запоріз. нац. ун-т». – К. : Ін Юре, 2014. – 520 с.
2. Любченко М.І. Юридична термінологія: поняття, особливості, види: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 «теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / М.І. Любченко; Національний університет «Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого». – Харків, 2012. – 185 с.
___________________
Науковий керівник: Ганзенко Олександр Олександрович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри історії і теорії держави та права, Державний вищий навчальний заклад «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
