Мирова угода є одним із найбільш швидких, дешевих і вдалих способів вирішення конфлікту, що виник між сторонами, оскільки такий спір припиняється за вільним волевиявленням сторін і, як правило, не залишає у них почуття незадоволеності [1, с. 67]. На практиці наявні два види мирових угод: позасудові мирові угоди і судові мирові угоди. Перший вид угоди полягає у тому, що укладається сторонами спору без звернення до суду, і є угодою про вирішення матеріально-правового спору «на взаємовигідних для сторін умовах» [2, с. 518].
Варто зазначити, що поняття мирової угоди відоме досить давно та зустрічається майже у всіх правових системах. Але зміст, який вкладається у це поняття, різниться в залежності від конкретної правової системи та країни, де це явище реалізується. Відмінності можуть стосуватися майже всіх його елементів - починаючи від самої назви і до суб’єкта, об’єкта, процедури та стадії процесу, на яких дозволяється застосування мирової угоди.
Об’єкти мирової угоди зазнають певних варіацій відповідно до законодавства конкретної держави. Так, в Японії мирова угода може укладатися з усіх цивільних та сімейних спорів, в Іспанії обмеження щодо примирення торкаються деяких питань сімейного права, пов’язаних з особистим статусом особи, фінансові питання. Система ж так званого «загального» права надає можливість досягти мирової угоди щодо відшкодування збитків. Суд може приймати мирову угоду без дослідження її справедливості та добросовісності сторін, однак із цього правила існують винятки: зокрема, у США суд повинен обов’язково затвердити договір про врегулювання спірної ситуації за позовами неповнолітніх або недієздатних осіб, кількох осіб, певних довірених осіб тощо. У деяких країнах Західної Європи існує практика внесення факту укладання мирової угоди до протоколів судового засідання. Витяг же з такого протоколу має силу судового рішення та видається на вимогу сторін. Подібна процедура стосується таких країн, як Франція, Іспанія, Нідерланди, подібне правило можна знайти також у законодавстві Японії [4, с. 125, 160, 173].
Головний елемент, а саме: юридичний зміст поняття мирової угоди також не є однаковим у різних країнах. Так, за законодавством деяких держав - це не що інше, як різновид договору, де змістом є фіксація обіцянки виконати певну дію чи відповідно утриматися від певних дій, і характеризується добровільним порядком його виконання. Це, насамперед, стосується Іспанії та Нідерландів. Щодо держав системи «загального» права, мирова угода також вважається різновидом договору, однак цей договір є зобов’язанням відшкодувати збитки у разі невиконання обумовлених дій.
У таких країнах, як постсоціалістичні держави Європи, Франція чи Японія, а також у деяких інших країнах інститут мирової угоди розглядається як різновид судового рішення, який може бути оспорений у порядку, передбаченому для судових рішень. Наприклад, у Німеччині мирова угода є різновидом виконавчого документа, яку сторони мають право відкликати, керуючись принципом диспозитивності цивільного процесу.
Отже, незважаючи на відносну простоту інституту мирової угоди, можна говорити про досить складну її природу, яку можна вважати подвійною: як угоду між сторонами про завершення спору, наслідки якої необхідно розглядати з точки зору принципів договірного права, та як різновид судового рішення про врегулювання матеріальних правовідносин.
Враховуючи усе вищенаведене, на думку О.О. Гріненко, природа мирової угоди так і залишається подвійною, але з вагомим ухилом до виду судового рішення, яке має бути гарантоване Державною виконавчою службою та Законом України «Про виконавче провадження» [2, с. 519].
Як висновок, можна зазначити, що інститут мирової угоди має за мету прискорення судового розгляду з найменшими втратами для сторін спору, характеризується подвійною природою та є своєрідним показником прозорості та рівня демократизації судового процесу певної держави. І при належному механізмові реалізації цього інституту він може впливати на скорочення часу, ефективність та дієвість судового розгляду [3, с. 11].
Джерела:
1. Гетманцев О.В. Історичні та процесуальні аспекти створення і діяльності мирових судів в Україні / О.В. Гетьманцев // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2004. - Вип. 236. Правознавство. - С. 58-62.
2. Подковенко Т.О. Медіація як один з альтернативних способів розв’язання юридичних конфліктів / Т.О. Подковенко // Державо і право. - Вип. 45. - С. 31-38.
3. Презентація канадського проекту досудового вирішення спорів : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http ://od.dmsu.gov.ua/od/novyny-upravlinnia/1788-v-odesi-prezentuvali-kanadskij-proekt-dosudovogo-virishennya-sporiv
4. Про деякі аспекти медіації у в цивільних і комерційних справах : Директива Європейського парламенту і Ради ЄС від 21.05.2008 р. № 2008/52 : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a95
_____________________
Науковий керівник: Бевзенко Володимир Михайлович, доктор юридичних наук, професор, в.о. зав. Кафедри адміністративного права, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
