Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, а також прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Медіації може мати місце і за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, зокрема й медіації, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Дуже часто суди виступають для сторін є уже крайнім заходом захисту своїх порушених прав, свобод та інтересів. Коли позивач звертається до суду, то він вже дуже розлючений на відповідача та пригнічений виниклою ситуацією. На суд покладаються дуже важкі завдання щодо вирішення спору справедливо, тобто таким чином, щоб обидві сторони залишилися задоволеними прийнятим судом рішенням.
Варто зазначити, що програми медіації і в Україні не є новиною. На теренах Української держави існують та успішно діють Асоціація Груп Медіації України, що складається з Регіональних груп медіації та Українського центру Порозуміння, які спрямовують свою діяльність на поширення використання медіації в кримінальних спорах та правильність процесу її застосування [3, с. 90].
Медіація - це процедура, сенс якої полягає у врегулюванні з постраждалою стороною в добровільному порядку, майнових або не майнових вимог, без використання судочинства.
З метою з’ясування можливості врегулювання спору, не доводячи його до судового розгляду в адміністративному судочинстві, передбачено проведення попереднього судового засідання. Так, відповідно до ст. 111 КАСУ, попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи протягом розумного строку. Для врегулювання спору суд з’ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз’яснює сторонам можливості щодо примирення (ч. 3 ст. 111 КАСУ).
Якщо сторони не згодні на примирення, то суд використовує попереднє судове засідання з метою визначення, які факти у спорі визнаються сторонами, які потребують доказування та яким шляхом, яких не вистачає доказів, а також вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду в одному судовому засіданні протягом розумного строку (ч. 4 ст. 111 КАСУ).
Так, ст. 113 КАСУ передбачено право сторін на примирення повністю або частково на основі взаємних поступок за умовою, що примирення сторін може стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета адміністративного позову [1, с. 84].
Особливістю адміністративного судочинства є те, що однією із сторін у спорах є суб’єкт владних повноважень. Отже, особливістю альтернативного вирішення спорів в адміністративному судочинстві є врегулювання мирним шляхом відносин між державним органом, з одного боку, та з фізичною чи юридичною особою - з іншого.
Під час написання КАСУ за зразок було взято процесуальну структуру Німецького адміністративного судочинства. Тому підходи до впровадження медіації у судочинство України та Німеччини є спільними.
У світі існує декілька можливостей для правового оформлення статусу медіатора. Перша - це здійснення медіації професійними незалежними медіаторами. Уявляється, що формування професійних медіаторів у такому разі має відбуватися на базі працівників закладів освіти, професійних психологів, адвокатів, а також представників засобів масової інформації. Цей варіант медіації можна здійснювати без внесення змін до чинного законодавства. Це випливає зі змісту ст. 113 КАСУ, яка не обмежує та не регламентує процедуру примирення сторін у частині способу її здійснення. Однак такий варіант має наслідком створення нової професії, обов’язки та гарантії якої мають бути конкретизованими. Недоліком цього механізму на цьому етапі є недостатня кількість професійних медіаторів.
Інша можливість - це судова медіація (здійснюється у суді працівниками суду). Зокрема: або медіатор як суддя, якому надано доручення, здійснює функції частини правосуддя, або медіація є частиною адміністративної діяльності судів. І саме таким шляхом пішов український законодавець у вищезгаданому пілотному проекті.
У разі, коли медіатор є частиною правосуддя і діє як суддя, якому надано доручення, для цього необхідні встановлені законодавством прямі повноваження. У такому разі медіація кваліфікується як інший (додатковий) напрямок судочинства.
Джерела:
1. Бітов А.І. До питання про процесуальні риси адміністративно-судового провадження // Правове життя сучасної України : матеріали Міжнар. наук. конф. проф.-виклад. складу (м. Одеса, 20-21 квіт. 2012 р.). - О. : Фенікс, 2012. - Т. 2. - С. 62-63.
2. Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України від 06.07.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37. - Ст. 446.
3. Рєзнікова В.В. Досудове врегулювання господарських спорів : необхідність та шляхи реформування / В.В. Рєзнікова // Вісник господарського судочинства. - 2012. - № 5. - С. 101-111.
_____________________
Науковий керівник: Бевзенко Володимир Михайлович, доктор юридичних наук, професор, в.о. зав. Кафедри адміністративного права, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
