1. Можливість правового захисту інтересів роботодавців забезпечується сукупністю норм, які містяться в КЗпП, Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», інших нормативно-правових актах. Статтею 44 Конституції України закріплено право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Доцільно було б при підготовці змін до Конституції України врахувати зарубіжний законодавчий досвід пострадянських країн і закріпити серед конституційних прав людини і громадянина право на індивідуальні та колективні трудові спори з використанням установлених законом способів їх вирішення, включаючи право на страйк. Відповідно до законодавства України одним з прав об’єднань роботодавців є право наділяти своїх представників повноваженнями на ведення колективних переговорів з підготовки, укладення та зміни угод, брати участь у формуванні та діяльності відповідних комісій з регулювання соціально-трудових відносин, примирних комісій, трудового арбітражу для розгляду і вирішення колективних трудових спорів.
2. Цікавим для нас є досвід зарубіжних країн з метою розгляду механізмів врегулювання соціально-трудових конфліктів і порівняння їх з системою, що склалася в Україні, з тим, щоб мати можливість виділити позитивні риси даного механізму і запропонувати відповідні законодавчі зміни з урахуванням правових та національних особливостей України.
3. Науковці (Лушніков А. М., Лушнікова М. В. 2009 р.) пропонують розрізняти соціально-трудові спори за предметом: спори про право і спори про інтереси. Примирно-посередницькі та арбітражні процедури використовуються для розгляду спору про право. Спори про інтереси розглядаються, як правило, у примирно-посередницькому порядку. Сутність спору про інтерес (спору щодо встановлення нових умов праці, укладення, зміни колективного договору) полягає в тому, що учасники спору, частіше працівники, звертаються із заявою (проханням) до роботодавця встановити нові умови праці, а роботодавець вправі, але не зобов’язаний за законом це прохання задовольнити. Трудовий спір про інтерес за своєю природою передбачає примирно-посередницькі процедури. Примирно-посередницькі органи розглядають трудовий спір в узгоджувальному порядку за принципом доцільності. Вважаємо можливим приєднатися до цієї точки зору, оскільки подібна класифікація спорів за предметною ознакою говорить про альтернативність механізмів його вирішення, що надає сторонам, що сперечаються право вибору.
4. За Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» трудовий арбітраж, як і примирна комісія, не є постійно діючим органом. За чинним законодавством трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї зі сторін колективного трудового спору (конфлікту) або незалежного посередника. У проекті Закону України «Про вирішення колективних трудових спорів» збережено статус трудового арбітражу як примирного органу з вирішення спорів про права. Однак змінено порядок утворення трудового арбітражу, його компетенцію, порядок проведення і винесення рішення та ін. За законопроектом (ч. ч. 9, 10 ст. 27) якщо одна зі сторін вважає, що переговори завершено, а трудовий спір про права не вирішено, вона письмово звертається до центрального офісу або територіального відділення НСПП для вирішення трудового спору трудовим арбітражем. Якщо вирішення трудового спору трудовим арбітражем не передбачено у трудовому договорі (контракті), колективному договорі (угоді), сторони можуть укласти для цього арбітражний договір. В іншому випадку вирішення спору про права відбувається в судовому порядку.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
