Гарантування прав і свобод людини та громадянина є першочерговим обов’язком демократичної, правової держави. Право на безоплатну правову допомогу є надзвичайно важливою та необхідною гарантією, захисту та охорони прав та свобод. Це право є конституційним, так, у ст. 59 Основного Закону зазначається, що кожен має право на правову допомогу. У випадках передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однак, останнім часом, проблема захисту прав і свобод людини постає гостро. Досить часто можемо спостерігати випадки, коли особа потребує хоча б мінімальної правової допомоги, але не завжди її отримує або отримує неналежним чином. Тому, Україна як демократична, правова держава, реалізовуючи свої євроінтеграційні та цивілізаційні прагнення щодо правового захисту людини та громадянина останніми роками зробила певні кроки у напрямку створення механізму такого захисту. Зокрема відбулося створення системи безоплатної вторинної правової допомоги (далі – БВПД).
Забезпечення реалізації права на правову допомогу є давньою, сталою і, можливо, однією з найповажніших функцій адвокатури [2, с. 12]. Закон України “Про безоплатну правову допомогу” вторинну безоплатну правову допомогу визначає, як вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Вищезазначена допомога полягає у наданні наступних правових послуг: захист від обвинувачення; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. До коло суб’єктів, яким надається вторинна правова допомога відносяться: особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України “Про прожитковий мінімум” для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб; діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування; особи, до яких застосовано адміністративне затримання, або адміністративний арешт; підозрювані у вчиненні злочину особи, які затримані органами дізнання та слідства та інші. Однак проаналізувавши весь перелік осіб можемо узагальнити, що вищезгадане право надається лише тим неплатоспроможним громадянам, що володіють певними пільгами, а також громадянам, що належать до тих категорій осіб, яким законом вже передбачено право на безоплатну правову допомогу.
Суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги виступають: центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.
Істотним недоліком є те, що спосіб надання безоплатної правової допомоги в деякій мірі ставить адвоката у залежність перед державою, адже адвокат не вправі вибирати собі справу, підзахисного, за нього це робить центр із надання безоплатної вторинної правової допомоги, та ще у зв’язку з тим, що заробітна плата таких захисників є невисокою, тому досить часто адвокати не зацікавлені здійснювати захист належним чином [3, с. 34].
Незалежність адвокатської діяльності порушується тим, що адвокати БПД вимушені розголошувати адвокатську таємницю щодо клієнтів чи справ, коли вони надають певні документи посадовим особам системи БПД.
Наступним недоліком Закону про БПД є те, що він не закріплює принцип вільного вибору особою захисника, що не відповідає статті 59 Конституції України.
Також Закон безпосередньо сприяє дискримінації за матеріальною та майновою ознакою. Адже особи, які мають фінансові ресурси, мають можливість вільно обрати собі адвоката за своїм вибором тобто мають можливість, укласти з ним угоду про надання правової допомоги, тоді як ті, хто таких ресурсів не має, не мають вибору та змушені погодитись на адвоката, який їм на свій вибір надасть центр БПД.
Таким чином, з одного боку, прийняття Закону України “Про правову безоплатну допомогу” та створення системи БВПД виступає певним поштовхом для євроінтеграційних змін в країні, але з іншого боку – система БВПД є недосконалою і не гарантує захист важливих основних прав людини, яка їх потребує. З огляду на вищезазначене вважаємо за потрібне змінити існуючу систему БПД на систему, яка забезпечить повагу до прав людини та дотримання професійних прав і гарантій адвокатів на справедливій, прозорій та недискримінаційній основі.
Література:
1. Закон України “Про безоплатну правову допомогу” // Відомості Верховної Ради України від 08. 07. 2011 року – № 3671- VI.
2. Гончаренко С. В. Проблеми надання безоплатної правової допомоги.
Короткий огляд новітніх тенденцій / С. В. Гончаренко // Адвокат. – 2011. – № 11(134). – С. 12-16.
3. Форманюк В. І. Надання безоплатної вторинної правової допомоги в
Україні / В. І. Форманюк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2014. – № 29. – С. 32-35.
______________________
Науковий керівник: Шеховцова Ольга Ігорівна, викладач Полтавського юридичного коледжу
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
