Загальновідомо, що правозастосовна практика послуговується виробленим теорією права поділом складів правопорушень за ознаками об’єктивної сторони на матеріальні, формальні (в т.ч. усічені), продовжувані та триваючі. Цінність такого доктринального поділу у тому, що він є відправною точкою встановлення моменту, з якого правопорушення вважається закінченим, а слідом, з якого моменту слід обчислювати строки притягнення до відповідальності.
Певні особливості у цьому аспекті мають триваючі правопорушення. Адже в таких правопорушеннях слід розмежовувати момент їх закінчення (юридичний момент) та момент їх припинення (фактичний момент). Якщо перший момент має значення для констатації закінченого складу правопорушення (тобто такого, що наділений усіма вказаними у законі об’єктивними та суб’єктивними ознаками), то другий момент (після якого діяння вже не вчиняється) є точкою відліку строку притягнення до відповідальності.
У законодавчих актах немає поняття триваючого правопорушення. У доктрині ж, зазвичай, ознаки триваючого правопорушення поділяють на об’єктивні (тривалий та безперервний характер дії (бездіяльності); та суб’єктивні (умисна форма вини)[1,c. 61-69; 2, с. 4]. Щоправда, окремі підходи виражені у Постанові Пленуму Верховного Суду СССР від 4 березня 1929 року«Об условиях применения давности и амнистии к длящимся и продолжаемым преступлениям». Зокрема вказується, що «…преступления, именуемые длящимися, характеризуютсянепрерывным осуществлением состава определенного преступного деяния.Длящееся преступление начинается с какого-либо преступного действия(например, при самовольной отлучке) или .с акта преступного бездействия (при недонесении о преступлении). Следовательно, длящееся преступление можно определить как действие или бездействие, сопряженное споследующим длительным невыполнением обязанностей, возложенных на виновного законом под угрозой уголовного преследования». Аналогічна позиція відображена у Листі Міністерства юстиції України від 17 липня 2007 року № 22-14-493. Зокрема, вказується, що триваючими визнаються правопорушення, які, розпочавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов’язків. Тобто істотою ознакою триваючого правопорушення є те, що особа не виконує (а точніше - продовжує не виконувати) покладеного на неї обов’язку, а тому перебуває у «стані правопорушення». Слідом, для констатації того, що правопорушення є триваючим, слід визначити, коли в суб’єкта виник відповідний обов’язок та коли такий обов’язок припиняється, тобто часові рамки правового обов’язку.
У зв’язку з цим слушною є думка про те, що триваючі правопорушення, що полягають у невиконанні обов'язку, який має тривалий характер, завершуються в останній день строку, протягом якого цей обов'язок мав виконуватися (якщо з інших причин триваюче правопорушення не завершиться раніше)[2, с. 4].
Проектуючи цю позицію на правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 470 МК України, слід зазначити таке. Дана норма вказує на «перевищення встановленого ст. 95МК України строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів». Ст. 95 МК України ж встановлює відповідні строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту.
Своєю чергою, п. 3 ч. 1 ст. 93 МК України вказує, що товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні бути доставленими у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу. А у п. 2ч. 2 ст. 191 МК України прямо зазначено, що перевізники зобов’язані у строк, встановлений ст. 95 цього Кодексу, доставляти товари до органу доходів і зборів призначення, а також подавати передбачені законодавством документи на них (виділено авт.: Я.Г.).
Тобто особа, яка обрала митний режим транзиту, має обов’язок доставити відповідні предмети в орган доходів і зборів призначення у строки, визначені у ст. 95 МК України. Тож такий правовий обов’язок темпорально обмежений – починається із моменту ввезення у митну зону у режимі транзиту та завершується спливом строків, визначених у ст. 95 МК України. Після спливу такого строку позитивний обов’язок особи доставити відповідні предмети в орган доходів і зборів припиняється і деформується у «негативний» обов’язок – понести відповідальність за недоставлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів до органу доходів і зборів призначення (ст. 470 МК України).
Отож, обов’язок особи доставити відповідні товари до органу доходів і зборів має чітко визначені часові межі. А тому тривалість часу після припинення такого обов’язку – це ознака, яка впливає лише на кваліфікацію правопорушення за ч. 1, 2 чи 3 ст. 470 МК України відповідно, однак, яка не дає жодних підстав говорити, що таке правопорушення носить триваючий характер. Оскільки обов’язок особи доставити товари до органу доходів і зборів уже припинений. Поведінка особи після спливу встановлених ст. 95 МК України строків (її наступне доставлення чи недоставляння до органу доходів і зборів ) – це уже постделіктна поведінка.
Отож, правопорушення, передбачене ст. 470 МК України, не є триваючим. А тому строки притягнення до адміністративної відповідальності слід обчислювати з моменту вчинення правопорушення, а не його припинення. Слідом правопорушення, передбачене ст. 470 МК України, вважається вчиненим (закінченим складом) на наступну добу з встановленої чинним законодавством дати граничного терміну вивезення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари.
Література:
1. Зінченко І.О. Одиничні злочини: поняття, види, кваліфікація: [Монографія] / Ірина Олександрівна Зінченко, Володимир Ілліч Тютюгін. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2010. – 256 с.
2. Ободовський О.В. Триваючі злочини у кримінальному праві України: автореферат на здобуття наук. ст. к.ю.н. із спеціальності 12.00.08 / Олександр Васильович Ободовський. – Національний університет «Одеська юридична академія». – Одеса, 2015. – 20 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
