Відповідно до положень чинного законодавства за порушення прав інтелектуальної власності передбачено настання адміністративної відповідальності, кримінальної відповідальності та цивільно-правової відповідальності.
Відносно захисту права інтелектуальної власності загальний принцип щодо поняття цивільно-правової відповідальності, її умов потребує нового осмислення. Справа в тому, що сучасні технічні та інші засоби відтворення, тиражування та неправомірного використання об’єктів права інтелектуальної власності, на практиці, дають можливість надійно приховати доходи та інший корисний ефект їх використання порушником права. З другого боку, носій права творчої, інтелектуальної власності не може зафіксувати (і відповідно, потім довести відповідним чином) факт порушення його права. В таких випадках пропонується на рівні закону закріпити низку превентивних мір, спрямованих на недопущення таких ситуацій [1, с. 56].
Перерахувати всі можливі порушення права інтелектуальної власності неможливо, оскільки порушенням права інтелектуальної власності є будь-яке посягання на особисте немайнове або майнове право інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи інше посягання на нього. До порушення права інтелектуальної власності можна віднести невизнання чи привласнення права авторства, порушення умов договору, використання об'єкта інтелектуальної власності без дозволу суб'єкта даного права, відмову сплатити винагороду за використання об'єкта інтелектуальної власності або її несвоєчасну чи неповну виплату тощо.
Основна ознака порушення – заподіяння майнової та (або) моральної шкоди правам та інтересам суб'єкта права інтелектуальної власності [3, с. 179].
Потерпілою особою, в разі порушення права інтелектуальної власності, можуть бути творець об'єкта даного права, інші суб'єкти прав інтелектуальної власності.
Притягнення порушника до карної відповідальності за дії, що розглядаються, можливе лише за позовом потерпілого. Позов подається до суду і в ньому зазначається, коли, ким і де вчинено протиправну дію, в чому конкретно вона виявилася і чим підтверджується прохання потерпілого про притягнення порушника до карної відповідальності [2].
Безпосередньо статті Кримінального кодексу України, що визначають відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності: статті 176 “Порушення авторського права і суміжних прав”, 177 “Порушення прав на об’єкти промислової власності” і 229 “Незаконне використання товарного знака” [4].
Розмір санкцій за порушення прав інтелектуальної власності становить 5 років позбавлення волі. Збільшення санкцій призведе до зміни ступеня тяжкості даних злочинів (із злочинів невеликої тяжкості вони перетворяться на злочини середньої тяжкості). За чинним КК України такий перехід має велике практичне значення. Наприклад, за ст. 46 КК України застосовується звільнення від кримінальної відповідальності, якщо вчинений злочин є злочином невеликої тяжкості (ст. 12 КК України), особа вчинила злочин уперше, а також примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Такий вид звільнення від кримінальної відповідальності широко застосовувався в кримінальних справах за статтями 176, 177 та 229 КК України: правовласники часто використовували кримінальне переслідування саме з метою відшкодування шкоди, а не притягнення до кримінальної відповідальності. З набранням чинності Законом про зміни такий вид звільнення від кримінальної відповідальності не застосовуватиметься, щонайменше, якщо кримінальну справу порушено за частинами другими статей 176, 177 і 229 КК України [4].
В санкціях попередніх редакцій статей 176 і 177 КК України використовувалось формулювання “з конфіскацією всіх примірників або продукції... та обладнання й матеріалів, призначених для їх виготовлення й відтворення” [2]. Інколи це спричиняло вилучення всіх комп’ютерів (замість вилучення одного жорсткого диска або дискозаписуючого пристрою) та іншого обладнання у суб’єкта, який перевірявся, навіть якщо порушення стосувалось однієї комп’ютерної програми на одному комп’ютері або іншого об’єкта прав у одиничному варіанті. З іншого боку, поняття “обладнання” є досить вузьким і передбачає певний рівень складності тих знарядь, які використовуються для виготовлення продукції. Прості знаряддя не підпадають під це визначення. Для того, щоб усунути ці прогалини, законодавець замінив зазначене формулювання на більш вдале: “із конфіскацією примірників або продукції... та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення”, і тепер воно присутнє у всіх трьох статтях КК України. Ця новела має унеможливити описані зловживання з боку правоохоронних органів.
Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі – якщо її розмір у тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Зазначимо, що нова редакція примітки до ст. 176 КК України не містить імперативного порядку визначення розміру шкоди з прив’язкою лише до вартості незаконно відтворених або розповсюджених примірників або незаконно отриманого доходу [4]. Беручи до уваги попередню редакцію примітки, представники правоохоронних органів розраховували розмір шкоди на підставі вартості контрафактних примірників, а не ліцензійних, які на порядок дорожчі. Зрозуміло, що це було невигідним для правовласників. Тепер останні зможуть обчислювати розмір нанесеної їм шкоди як кваліфікаційної ознаки ст. 176 КК України будь-яким прийнятним способом, у тому числі за допомогою оцінки шкоди у професійних оцінювачів на підставі фінансових-господарських даних діяльності підприємства.
Література:
1. Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
2. Кримінальний кодекс України // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 21.
3. Антонов В.М. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право (2-е вид., стереотип.). – К.: КНТ, 2006. – 520 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України: станом на 19 травня 2011 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламентське видавництво, 2011. – 207 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
