Захист прав і свобод людини є пріоритетним напрямком діяльності будь-якої держави. Торгівля людьми є одним із видів найжорстокішого порушення основоположних прав і свобод людини, що вчиняються транснаціональними організованими групами. Боротьба з цим видом злочину можливо тільки шляхом об’єднання зусиль всіх держав. Нажаль, як й інші види злочинів торгівля людьми враховуючи прагнення злочинців до отримання найбільших прибутків постійно еволюціонує. Злочинці вигадують нові форми й види експлуатації потерпілих та способи протистояння зусиллям правоохоронних органів у боротьбі з цим негативним явищем.
З метою забезпечення прав і свобод людини в рамках регіональної міжнародної організації на основі Загальної декларації прав людини 1948 р., Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та інших міжнародно-правових актів була укладена Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р.* головною ціллю якої є захист прав людини – жертв від торгівлі людьми, розробка належних механізмів із захисту і допомоги потерпілим від торгівлі людьми, з одночасним гарантуванням гендерної рівності.
Відповідно до цієї Конвенції держави повинні вживати всіх заходів, необхідних для дотримання прав жертв, їх захист фізичного, психологічного і соціального стану. Конвенція наголошує, що особи котрі є потерпілими від торгівлі людьми знаходяться у вразливому психологічному стані, тому необхідно приділяти особливу увагу їх загальнолюдським потребам. Так, ст.12 Конвенції визначає необхідність допомоги жертвам торгівлі людьми в їх фізичній, психологічній, та соціальній реабілітації, що включає в себе: рівень життя, здатний забезпечити їх належним й безпечним житлом, психологічною й матеріальною допомогою; доступ до швидкої медичної допомоги; послуги з письмового й усного перекладу, у випадку потреби; поради та інформування, особливо стосовно їхніх законних прав і послуг, які їм можуть бути надані мовою, яку вони розуміють; допомогу у представленні, а також урахуванні їхніх прав та інтересів на відповідних стадіях кримінального переслідування правопорушників; доступ до освіти для дітей.
Така допомога надається без висунення будь-яких додаткових умов, наприклад, виступати в ролі свідка.
Відповідно до ст. 15 Конвенції кожна держава-учасниця гарантує жертвам торгівлі людьми, починаючи з їх першого контакту з компетентними органами доступ до інформації про відповідні судові й адміністративні процедури, мовою яку вона розуміє; передбачає у національному законодавстві право на одержання жертвою правової допомоги і безкоштовної правової допомоги на умовах передбачених внутрішнім законодавством, а також отримання компенсації. Така компенсація може бути отримана від правопорушників чи спеціально створеного фонду спрямованого на соціальну допомогу й соціальну інтеграцію жертв злочинів, що може фінансуватися за рахунок коштів, отриманих від впровадження відповідних заходів за умови передбачення у національному законодавстві.
За останні роки спостерігається тенденція не тільки вивозу громадян України за кордон з метою експлуатації а, що наша держава стала перетворюється на країну призначення для торгівлі людьми.
Потерпілими від даного виду злочину стають жінки, чоловіки і навіть діти, незалежно від країни походження, рівня освіти, соціального та економічного добробуту. Торгівля людьми є злочином, що має найбільшу латентність. Це пов’язано з тим, що постраждалі як правило, побоюються розголосу відомостей про те, що вони стали жертвою такого злочину, або взагалі не мають можливості повідомити про нього, а також нажаль певна недовіра до правоохоронних органів. Суттєве значення також має відмежування випадку торгівлі людьми від незаконної міграції. Не завжди особи які є жертвою торгівлі людьми визнаються як потерпілі від цього злочину, найчастіше їх переслідують як незаконних мігрантів і піддають примусовому видворенню з держави. В такому випадку держава, що примусово видворяє особу потерпілу від торгівлі людьми порушує існуючи міжнародні вимоги у сфері захисту прав та свобод людини, тому що саме видворення є покаранням, яке не повинно застосовуватися до жертв насильницьких злочинів. Водночас, процес примусового повернення на батьківщину, де відбулось саме вербування, може становити загрозу життю і здоров’ю жертви торгівлі людьми, з боку злочинців, через їх співпрацю з правоохоронними органами, можливістю надання свідчень проти злочинців, а також повторного поневолення або втягнення до злочинних дій. Разом з тим, примусове видворення особи позбавляє останню права на безпосередню участь у судовому провадженні та перевірці доказів**. Але Конвенція Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р. вимагає від держав-учасниць забезпечення періоду видужування і рефлексії впродовж не менше 30 днів, для осіб які постраждали від торгівлі людьми. Відповідно до ст. 13, даної Конвенції, цей період повинен бути достатнім для такої особи, щоб пройти реабілітацію й позбутися впливу торгівців та/або прийняти обмірковане рішення щодо співробітництва з компетентними органами. На цей період держава-затримання надає відповідним особам дозвіл на перебування на своїй території. Також у конвенції визначаються випадки в яких держави-учасниці не зобов’язані дотримуватися таких термінів, а саме: якщо це суперечить основам громадського порядку, або вимагається безпідставно статус жертви від торгівлі людьми. Після прийняття рішення у кримінальному провадженні потерпіла особа від торгівлі людьми добровільно повертається на батьківщину, а в особливих випадках залишається на території держави-затримання.
Отже, держави, що ратифікували міжнародні договори у сері захисту прав і свобод людини повинні гарантувати необхідну підтримку і захист всім постраждалим від порушення прав людини без будь-якої дискримінації.
Література:
1. Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws.
2. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws.
4. Посібник МОМ з питань надання допомоги постраждалим від торгівлі П61 людьми. — К. : Тютюкін, 2009. — 320 с.
5. Справочник по европейскому законодательству об убежище, границах и иммиграции. – К.: ВАИТЕ, 2014. – 325 с.
* Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 03.05.05 р. ратифікована Законом України від 21.09.10 р.
** Див.: п.2,3 ч. 3 ст. 56 Кримінального процесуального кодексу України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
