В умовах сьогодення привертає велику увагу проблема правової охорони урбанізованих ландшафтів, які зазнають найжорсткішого антропогенного впливу різноманітних видів діяльності людини в процесі їх формування та функціонування.
Нині існує багато термінів – урбанізований ландшафт, урболандшафт, міський ландшафт, ландшафт поселень – але відсутнє однозначне їх розуміння, співвідношення, геопросторової декомпозиції, особливостей функціонування, шляхів оптимізації та управління ними. Слушно згадати дисертацію О. Ю. Дмитрука «Ландшафтно-урбанізаційні системи України», в якій аналізуються змістові розбіжності, зокрема, між термінами “урболандшафт” (міський ландшафт, геопросторова структура топічного та локального рівнів у межах певного міста) і “урбанізований ландшафт” (геопросторова структура регіонального рівня, що утворюється внаслідок розвитку урбанізаційного природокористування в межах міст і смуг їх впливу, міських агломерацій та міських систем розселення). Змістове наповнення поняття «урбанізований ландшафт» є значно ширшим, ніж «міський ландшафт» (урболандшафт): воно охоплює практично всі класи антропогенних ландшафтів. При цьому міський ландшафт (урболандшафт) є необхідною і достатньою умовою формування урбанізованого ландшафту, його невід’ємною і найбільш важливою складовою частиною – урбанізаційним ядром.
Держстандарт «Охрана природы. Ландшафты. Классификация» містить визначення ландшафту поселень як такого, що формується в процесі створення і функціонування міських і сільських поселень. А у вітчизняних законодавчих актах дефініція такого ландшафту не розкривається. У проекті Закону України «Про ландшафти» контекстно йдеться про «ландшафти поселень», але не розкривається їх сутність. У широкому розумінні «міський ландшафт» можна назвати місцем життєдіяльності людей у межах певної «урбанізованої території». Кажучи про «ландшафти» взагалі та «міські» ландшафти зокрема, слід розуміти, що вони (їх частини) стають об’єктами різноманітних, у тому числі екологічних, земельних, майнових правовідносин. Наприклад, окремі персоніфіковані частини «міських ландшафтів» можна вважати майном «особливого ґатунку» та, відповідно, об’єктами цивільних прав тощо. Але це поки що не властиве вітчизняному законодавству і правовій доктрині.
У наші дні проблема екологізації містобудування в Україні набула всезагального інтегруючого змісту як необхідна умова життєдіяльності кожної людини та суспільства загалом. Адже урбанізація, яка характеризується масштабністю, глобальністю і високими темпами розвитку призводить до погіршення екологічної ситуації і ставить питання про необхідність правового забезпечення екологічних засад розвитку урбанізованих територій. Аспекти правового регулювання таких ландшафтів містяться у низці нормативно-правових актів чинного законодавства.
Закон України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року (із змінами та доповненнями) у ст. 2 серед основних напрямів містобудівної діяльності виділяє, зокрема, «…формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення, формування і реконструкцію цих ландшафтних комплексів, захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових факторів, небезпечних природних явищ».
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» у п.9 ч.1 ст. 2 зазначає, що планування і забудова територій – діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень. Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 «план зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для…охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів…». План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Закон України «Про благоустрій населених пунктів» у п. 1 ч. 1 ст. 2 встановлює, що «благоустрій населених пунктів передбачає розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів…із збереження об'єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об'єктів».
Постанова ВРУ «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» акцентує увагу на тому, що через погіршення стану всіх компонентів природних ландшафтів, порушення основних соціально-економічних функцій цих ландшафтів, активізацію несприятливих природно-техногенних процесів та вичерпання екологічної ємності природних ландшафтів загалом під загрозою опиняється екологічна безпека функціонування багатьох населених пунктів. Ст. 7 Постанови вказує, що для формування повноцінного життєвого середовища у населених пунктах повинні раціонально використовуватися природно-ландшафтні комплекси міст та приміських територій, проводитися роботи щодо їх збереження та відтворення.
Відповідно до Концепції збереження біологічного різноманіття, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 року № 439, з метою оздоровлення урбанізованих територій через занедбаність культурних ландшафтів передбачається, зокрема, розробити та впровадити в практику рекомендації щодо спеціального використання територій для певного виду господарської діяльності з урахуванням принципів виваженості, на основі всебічного обґрунтування, прийняття рішень, у яких враховуються вимоги щодо збереження, невиснажливого і збалансованого використання біологічного різноманіття. Серед заходів щодо збереження антропогенних ландшафтів визнано перенесення видів діяльності, які згубно впливають на це біологічне різноманіття, в менш багаті на це різноманіття місця, підтримки екологічної цілісності середовищ існування, що є необхідною умовою для виживання окремих видів рослин і тварин, відновлення і відтворення елементів біологічного різноманіття, а також відновлювання та оздоровлення традиційних антропогенних ландшафтів сільської місцевості та урболандшафтів, поєднуючи ці заходи із збереженням природних ландшафтів та культурно-історичних пам’яток.
У вітчизняній правовій науці питання правового регулювання охорони урбанізованих ландшафтів важко назвати досконало дослідженими. А. Г. Бобкова захистила кандидатську дисертацію «Правовое обеспечение экологических программ населенных пунктов», у якій вперше в правовій літературі на той час здійснений комплексний підхід до розгляду основних питань правового регулювання розробки та реалізації екологічних програм населених пунктів, на підставі якого висунуто низку нових теоретичних положень, які є актуальними для правового регулювання охорони ландшафтів населених пунктів.
А. І. Ріпенко у своїй дисертації «Правове регулювання використання земель житлової та громадської забудови для благоустрою» 2010 року вперше обґрунтував положення стосовно необхідності визнання об'єктом відносин з планування, забудови та благоустрою «міських ландшафтів» чи «ландшафтів населених пунктів», до складу яких включаються землі житлової та громадської забудови та інших категорій у межах населених пунктів. Окрема увага приділена значенню благоустрою територій у питаннях збереження існуючих ландшафтів, де природні та штучні компоненти перебувають у взаємодії та пристосовуванні один до одного. Плануючи та реалізовуючи заходи з благоустрою, землі житлової та громадської забудови мають розглядатися саме як невід'ємна складова та основа таких ландшафтів.
Слід згадати п. d ст. 5 Європейської ландшафтної конвенції, в якому зазначається, що кожна сторона зобов'язується включати ландшафт до власної регіональної і міської планової політики та до її культурної, екологічної, сільськогосподарської, соціальної та економічної політики, а також до будь-якої іншої політики, що може безпосередньо або опосередковано впливати на ландшафт. Вагомим кроком до входження України в Європейський екологічно-безпечний містобудівний простір став Закон України “Про Генеральну схему планування території України”, норми якого посприяли активізації екологічно спрямованої містобудівної діяльності на місцях, і, в першу чергу, коригуванню генеральних планів міст. “Концепція сталого розвитку населених пунктів” (принцип сталого розвитку є одним із фундаментальних в екологічній політиці Європейського Союзу) визначила основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації.
У процесі розширення екологічних проблем, які постають у полі зору містобудування, поглиблюється й вивчення питань, які стосуються взаємодії містобудівних об’єктів із природним середовищем. Одним з таких є екологічна реконструкція середовища міських громадських просторів. Т. О. Поліванова у своїй дисертації «Принципи та методи ландшафтно-екологічного перетворення міських громадських просторів» обґрунтовує потреби раціональної організації ландшафту при перетворенні міста як найдієвішого засобу містоекологічного регулювання міського розвитку, з'ясування основних закономірностей впливу природно-ландшафтних чинників на архітектурно-планувальну еволюцію історичного центру міста, формування їх природно-ландшафтних просторових моделей і вияву особливостей формування архітектурного образу міста, що зумовлено особливостями природно-ландшафтних характеристик його території. Вчена вважає, що композиційно-естетичний аспект міста нерозривно пов'язаний із властивим цьому місту ландшафтом і його містоформівною роллю. Міський ландшафт характеризується складним об'єднанням природних і штучних компонентів: це житлові, громадські й промислові будинки, господарські, інженерні, транспортні й енергетичні споруди, всі елементи опорядження й озеленення території.
Є актуальним дослідження міських ландшафтів у контексті загальноєвропейської концепції збереження ландшафтного різноманіття в умовах зростання ролі антропогенних чинників ландшафтогенезу. Розвиток промисловості та збільшення чисельності міського населення зумовлює розширення площі міст та значне перетворення природного середовища. Розв'язання проблеми полягає в раціональній організації територій, що можливо за умови комплексного вивчення і використання властивостей природних компонентів міського ландшафту, застосування позитивного досвіду попереднього землекористування, дослідження сучасного стану природного середовища, оптимального ландшафтного планування. Важливе практичне значення в цьому аспекті має дисертація О. О. Керничної «Ландшафтний аналіз індустріально-урбанізованих територій (на прикладі міста Дніпропетровська)», в якому проведено ландшафтний аналіз індустріально-урбанізованих територій, що дозволило обґрунтувати перспективні напрямки ландшафтно-оптимізаційного зонування Дніпропетровська: відновлення реліктових природних ландшафтів, вдосконалення ландшафтно-планувальної структури міста (шляхом створення зелених коридорів, зеленого поясу міста, мережі санітарно-захисних зон), екологічне врівноваження співвідношення функціональних зон (з заміною агропарків на лісопарки).
Як бачимо, у чинному законодавстві України відсутня дієва система охорони урбаністичних ландшафтів. Національне законодавство щодо еколого-правового регулювання таких ландшафтів є недосконалим, морально застарілим, не відповідає сучасним вимогам розвитку суспільства, особливо в умовах адаптації екологічного законодавства України до норм ЄС. Становлення правової держави в Україні неможливе без урахування еколого-правової сфери, тому законодавство у сфері правової охороно урбанізованих ландшафтів потребує ретельного вивчення та узгодження із законодавством Європейського Союзу з метою визначення тих науково-методологічних підходів, які будуть спрямовані на подолання негативних наслідків урбанізації в Україні.
Література:
1. Дмитрук О. Ю. Ландшафтно-урбанізаційні системи України : автореф. дис. ... д-ра географ. наук : 11.00.11 / О. Ю. Дмитрук ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ, 2005. – 40 с.
2. Про основи містобудування : Закон України від 16 листоп. 1992 р. № 2780-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 52. – Ст. 683.
3. Про регулювання містобудівної діяльності : Закон України від 17 лют. 2011 р. № 3038-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 34. – Ст. 343.
4. Про благоустрій населених пунктів : Закон України від 6 верес. 2005 р. № 2807-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 49. – Ст. 517.
5. Концепція сталого розвитку населених пунктів : схвалено постановою Верхов. Ради України від 24 груд. 1999 р. № 1359-XIV // Офіційний вісник України. – 2000. – № 1. – Ст. 6.
6. Концепція збереження біологічного різноманіття України [Електронний ресурс] : затв. постановою Каб. Міністрів України від 12 трав. 1997 р. № 439 // Верховна Рада України : офіц. веб-портал. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/439-97-%D0%BF (дата звернення: 01.12.2014). – Заголовок з екрана.
7. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение экологических программ населенных пунктов : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / А. Г. Бобкова. – Харьков, 1991. – 24 с.
8. Ріпенко А. І. Правове регулювання використання земель житлової та громадської забудови для благоустрою : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 / Артем Ігоревич Ріпенко ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України ; наук. кер. І. І. Каракаш. – Київ, 2010. – 230 с.
9. Поліванова Т. О. Принципи та методи ландшафтно-екологічного перетворення міських громадських просторів : автореф. дис. ... канд. архітектури : 18.00.01 / Т. О. Поліванова ; Харк. держ. техн. ун-т буд-ва та архітектури. – Харків, 2011. – 20 c.
10. Кернична О. О. Ландшафтний аналіз індустріально-урбанізованих територій (на прикладі міста Дніпропетровська) : автореф. дис. ... канд. географ. наук : 11.00.11 / О. О. Кернична. – Харків, 2002. – 19 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
