За час свого утвердження та розвитку наука конституційного права в Україні почала ефективно здійснювати не лише свою пізнавальну, а й прогностичну функцію. Науку конституційного права, як і будь-яку іншу галузеву юридичну науку, можна порівняти з живим організмом. Для неї властиві такі процеси, як утвердження (зародження), розвиток та удосконалення (розквіт), а також на певних етапах застій. На відміну від живої істоти, для юридичної науки ці процеси є нелінійними, перманентними і майже ніколи не завершуються занепадом. Це зумовлюється передусім суспільною затребуваністю конституційно-правової думки, а також науковою діяльністю вітчизняних правознавців, для яких ідеали добра та справедливості, гуманізму та милосердя, закладені в конституційному праві та Конституції України, є визначальними.
Сучасна конституційно-правова наука має належний потенціал для самоаналізу, для того щоб дати відповідь на ряд запитань, що пов’язані з її минулим, сучасним і майбутнім. На жаль, відповідні наукові дослідження залишаються нині поодинокими.
У контексті зазначеного слід зупинитись на окремих вузлових питаннях, що допоможуть ідентифікувати стан і тенденції науки конституційного права в Україні, а також визначити основні шляхи і пріоритети її розвитку. При цьому слід застерегти, що українська наука конституційного права, попри свою оригінальність і самобутність, була і залишається інтегрованою в загальноєвропейський правовий простір. Ефективний розвиток конституційно-правової думки в Україні передбачає наукову діагностику стану та шляхів удосконалення однойменної юридичної науки.
Як доволі молода галузь публічного права, конституційне право має порівняно нетривалу, проте яскраву історію становлення та розвитку відповідної галузевої науки.Сучасний стан розвитку вітчизняної конституційно-правової науки характеризується динамічністю й водночас комплексністю відповідних юридичних досліджень, пошуком нових методологічних підходів для розв’язання як традиційних, так і нових проблем вітчизняного конституціоналізму, активною участю вчених-конституціоналістів у теоретико-методологічному забезпеченні конституційних процесів в Україні [1].
Ще однією визначальною рисою розвитку науки конституційного права в XXI ст., як уже зазначалося попередньо, стає самоідентифікація цієї юридичної науки, пошук свого призначення в теперішніх і майбутніх процесах національного державотворення та правотворення.
Актуальним предметом конституційно-правових досліджень, насамперед, стають проблеми предмета і методу науки конституційного права, її система та функції. Тобто ті властивості, що дають уявлення про науку конституційного права як про юридичну категорію.
Нині вчені демонструють різні підходи щодо визначення науки конституційного права. Так, деякі вчені вважають, що наука конституційного права — це система знань про закономірності правового регулювання і функціонування відносин між особою, суспільством і державою, які складаються на основі та у зв’язку зі здійсненням державної (публічної) влади. На думку В. Погорілка і В. Федоренка, сучасна наука конституційного права є єдиною наукою в системі загальнотеоретичних, історичних, галузевих, порівняльно-правових і прикладних юридичних наук. Ця наука належить до фундаментальних галузевих юридичних наук через фундаментальний характер відповідної галузі права. Тобто вчені вважають, що наука конституційного права є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про конституційне право як галузь національного права [2].
Існують й інші погляди щодо розуміння сутності та змісту конституційного права як юридичної науки. Але переважна більшість учених-конституціоналістів переконані, що ця наука, як і будь-яка інша юридична наука, є системою знань (ідей, концепцій, теорій, вчень) про: юридичні особливості відповідної галузі права; юридичну природу і властивості конституцій і конституційно-правових явищ; правові зв’язки між учасниками конституційних відносин; особливості конституційної правосуб’єктності згаданих учасників правовідносин [3].
Узагальнюючи зазначене, науку конституційного права можна визначити як систему ідей, концепцій, теорій, вчень про закономірності (закони) існування та дієвості явищ конституційно-правового буття.
Література:
1. Шемшученко Ю. С. Теоретико-методологічні проблеми сучасного конституціоналізму та державного управління в Україні // Право України. — 2009. — № 11. — С. 19.
2. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 т. / за ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2006. — Т. 1. — С. 176.
3. Скрипнюк О. В. Предмет конституційно-правової науки та сучасний конституційний процес : теоретико-методологічні аспекти // Наука конституційного права : сучасний стан та тенденції розвитку / за ред. А. П. Гетьмана. — Х., 2009. — С. 37.
_____________________
Науковий керівник: Гаврилюк Ольга Василівна, викладач Вінницького відділення Ірпінського державного коледжу економіки і права
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
