Жодне з понять, явищ, процесів не були відомі науці у тому вигляді, у якому ми знаємо їх сьогодні. З часом вони то втрачали свою актуальність для науки, то знову ставали необхідними для дослідження того чи іншого явища, процесу, поняття, набуваючи нових рис залежно від галузі науки, яка їх вивчала, та провідних ідей певного періоду. Іноді визначення того чи іншого поняття не є відшліфованим упродовж століть і навіть сьогодні залишається ще багато «білих плям» у їх дослідженні [1, с. 104]. Не є винятком і предмет нашого дослідження – принцип «відповідальність».
В період античності розпочинає зароджуватися та розвиватися поняття відповідальності людини. У цей період відповідальність людини є індивідуальною, тобто кожен несе відповідальність за власні вчинки та їх наслідки [2, с. 135‒154]. У зв’язку з інтенсивним розвитком учення про державу ця епоха акцентує на відповідальності людини-громадянина перед державою і держави перед громадянином.
Філософські вчення епохи Середньовіччя тлумачать поняття відповідальності крізь призму релігії, яка у цей період виступала домінантною у суспільстві. Загалом говорячи, у добу Середньовіччя поняття відповідальності осмислювалося і обґрунтовувалося крізь призму релігії. Спостерігається поділ законів на духовні, ті, що ґрунтуються на релігійному вченні, дані людям Богом, і світські, створені з метою регулювання життя людей у суспільстві, державі [3, с. 335‒337]. Тепер людина повинна дотримуватися як закону людського, даного державою, так і закону, посланого людям Богом. Недотримання кожного з них тягне за собою відповідальність.
Епоха Відродження привнесла свої акценти у трактуванні поняття відповідальності. У всезагальному прагненні до гуманізації суспільства, держави цей термін набуває більш гуманістичного значення. Відповідальність стає нерозривно пов’язаною зі свободою людини.
Як бачимо, поняття відповідальності розвивалося і в умовах змін у суспільстві, спричинених реформаційним рухом. Якісно новою рисою Реформації є те, що людина звільняється від відповідальності за умов порушення її права на вільний вибір.
Говорячи про філософію періоду Просвітництва, важливо згадати видатного українського мислителя Григорія Сковороду. Неабиякого значення філософ надавав моральному виміру життя людини. Завдяки розуму та серцю, душі людина може постійно вдосконалюватися. Воно не залежить від соціального стану, до якого належить людина. Усі люди повинні бути рівними перед законом. Поняття відповідальності людини філософ розглядає крізь призму етики. Для повноцінного життя людини необхідна свобода, а український народ у той час був її позбавлений. Свободу мислитель вважав невід’ємним правом людини, бажав її всім, найперше – закріпаченим масам.
Класична німецька філософія привносить у науку розуміння автономності людини [4, с. 260]. Тепер людина осмислюється не як істота природна, а як культурна, яка живе серед культури. Діяльність людини тлумачиться як духовна діяльність. Людина творить цей світ діяльністю свого духу, як істота мисляча. Виникає принцип відповідальності людини за свої вчинки та їх наслідки, який є безпосереднім наслідком її діяльності.
Цікавими є і наукові пошуки, що стосуються питання відповідальності, наших сучасників. Так, німецький філософ Г. Йонас трактує двоїстість поняття відповідальності людини: за виживання людства і за світ. Ж. Піаже, розглядаючи моральний аспект поведінки людини, розробив власну концепцію відповідальності. Згідно з його позицією, відповідальність формується в дитячому віці і охоплює дві стадії: об’єктивну і суб’єктивну. На першій стадії дитина здійснює спробу пов’язати відповідальність (яка настає у формі покарання) зі ступенем спричинених збитків. На наступній стадії дитина вже враховує наміри у виборі певної поведінки у конкретній ситуації. Здолавши обидві стадії, дитина формує власну мораль.
Підсумовуючи, відзначимо, що у будь-якій професійній діяльності роль відповідальності як риси працівника є надзвичайно великою. Людина, здатна брати на себе відповідальність, здатна й приймати обґрунтовані рішення, зумовлені нетиповими ситуаціями. Такій людині можна довіряти, доручивши їй виконання навіть складного завдання, яке потребує затрати часу та сил, застосування нестандартного підходу.
Поняття відповідальності нерозривно пов’язано з питанням вибору. Здійснюючи вибір, людина автоматично приймає відповідальність за нього. Тобто людина виконує певну вольову дію, яка іноді є наслідком тривалого розмірковування, аналізу, прорахунку можливих варіантів розвитку подій.
Література:
1. Бліхар В. С. Принцип відповідальності у морально-професійному утвердженні працівників правоохоронних органів (філософсько-правова рефлексія) / В. С. Бліхар // Філософські та методологічні проблеми права. ‒ № 2. ‒ 2016. ‒ С. 104‒111.
2. Кабисов Р. С. Логос Гераклита и наука логики / Р. С. Кабисов // Философия и общество. – 1998. – № 3. – С. 135–154.
3. Бліхар В. С. Принцип відповідальності у формуванні морально-професійного статусу працівника правоохоронних органів / В. С. Бліхар // Вісник ЛьвДУВС. Серія: юридична. ‒ № 4. ‒ 2016. ‒ С. 333‒341.
4. Кант И. Сочинения в 6-ти т. / Иммануил Кант. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. ‒ 544 с.
________________________
Науковий керівник: Карась Анатолій Феодосійович, доктор філософських наук, професор, професор кафедри філософії та політології Львівського державного університету внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
