Новий етап у розвитку юридичної науки настав із проголошенням незалежності України, а отже зменшився тиск на неї та відкрилися нові сприятливі умови для її розвитку як самостійної системи. Нині юридична наука є важливим засобом науково-обґрунтованого прогресивного розвитку української держави та суспільства. На мою думку варто розпочати з того, що юридична наука є однією з суспільних наук, а як відомо суспільні науки вивчають відносини, які складаються між людьми, їх утвореннями та безпосередньо служать людині [2].
Щодо розвитку ж судочинства варто зазначити, що в умовах соціально- економічної кризи та політичної нестабільності на особливу увагу заслуговує збереження єдності та самостійності судової влади, незалежності суддів, як найважливіших підвалин демократичного правопорядку. На даному етапі одним із головних пріоритетів є необхідність дотримуватись узгодженого із засадами верховенства права забезпечення повноти судової влади як в сфері правосуддя, так і у формуванні організаційно-правових основ функціонування судових органів, включаючи і відповідальність суддів, прокурорів, адвокатів а також посилення ролі і впливу Верховного Суду України на формування судової практики та однакового застосування правових норм [3].
Тому за додержанням певних критеріїв судова влада має великий науковий потенціал, велике значення має здатність судової установи бути правосудною, а суддів — неупередженими, створення судової системи на основі єдності системи судів загальної юрисдикції, територіальності та спеціалізації, доступності, відкритості та гласності правосуддя, участі населення в його здійсненні та самостійності і незалежності суддів; колегіального і одноособового розгляду справ, а також суворого додержання принципів здійснення правосудця, закріплених у Конституції України[ст.129].
Найважливішою гарантією правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яка здійснюється через систему державних органів та громадських організацій. Важливо зауважити, що розвиток системи та діяльності правоохоронних органів потребує не тільки належного правового регулювання й наукового обґрунтування, але також і достатніх фінансових та матеріально-технічних ресурсів, зосередження яких виступає однією з обов’язкових умов реалізації загалом будь-яких змін в діяльності та організації як усієї системи, так і окремих правоохоронних органів України. Усе це вимагає трансформації діяльності правоохоронних органів у напрямку побудови цілісної структурованої системи, поглибленості правоохоронних органів у принципи верховенства права, конституційної законності й додержання прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, вироблення єдиної державної політики у правоохоронній сфері. З огляду на це й вбачаються актуальними питання перспектив розвитку системи та діяльності правоохоронних органів [4].
Сучасний етап розвитку та зміни в українському суспільстві, вимагають вдосконалення організації та функціонування такого важливого інституту як адвокатура. За своєю природою адвокатура є одним з інститутів демократичного суспільства, оскільки виконує найважливішу громадянську функцію – захист прав та законних інтересів як громадян так і юридичних осіб. Виконання цих функцій вимагає встановлення статусу достатньої незалежності адвокатури. Проте, держава, як і раніше, зберігає в своїх руках величезної сили важіль дії на адвокатуру – економічний важіль. Його дія не тільки може обмежувати правові умови незалежності адвокатури, але і робити негативний вплив на рівень і якість правової допомоги [5].
Але зараз, на мою думку, за нинішніх непростих умов, що склалися в державі, правова система привертає пильну увагу громадян, політиків та міжнародної спільноти, а тому її представники особливо гостро мають усвідомлювати відповідальність, в тому числі й моральну, і докладати максимум зусиль для наближення вітчизняного законодавства до європейського рівня і стандартів, в яких головне – права і свободи людини. Адвокатура має стати взірцем для всього суспільства. І незважаючи на те, що сьогодні забезпечені не всі умови для роботи адвокатів, я переконана, що професіоналізм, принциповість, вірність ідеалам правди і справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, і нарешті за долю кожної людини завжди були і залишаються незаперечними заповідями роботи адвоката. Тому особливо важливим є укріплення соціального статусу адвокатури як інституту громадянського суспільства, професійного об’єднання юристів, створеного на добровільній основі з метою надання кваліфікованої юридичної допомоги та забезпечення захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб [6].
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – 129 ст.
2. Правова система України: історія, стан та перспективи" в 5-ти томах. - Х.: Право, 2008.
3. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII // Відомості Верховної Ради України.
4. Організація судових та правоохоронних органів: навчальний посiбник для вузів. / І. Є.. Марочкін, Н. В. Сибільова. – Х. : Одіссей, 2009. – 528 с.
5. Про адвокатуру та адвокатську діяльність // Верховна Рада України; Закон від 05.07.2012 № 5076-VI
6. Електронний ресурс http://studcon.org/pravoohoronni-organy-ukrayiny
__________________________
Науковий керівник: Гаврилюк Ольга Василівна, викладач Вінницького відділення Ірпінського державного коледжу економіки і права
|