Екологічне право як одна з галузей юридичної науки являє собою систему наукових знань про екологічні права як галузі права, про його становлення та розвиток, про принципи та особливості правового регулювання екологічних відносин, основних інститутах екологічного права, регулювання екологічних відносин, право власності на природні ресурси, юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, про правовий режим використання та охорони природних ресурсів, навколишнього природного середовища в зарубіжних країнах та ін.
Екологічне право як юридична наука — це сукупність науково обґрунтованих теорій, концепцій, доктрин про екологічно-правову практику, екологічні правовідносини.
Охорона навколишнього природного середовища - одна з головних проблем сучасності, яка розглядається як комплекс міжнародних, державних і громадських заходів по забезпеченню фізичних, хімічних і біологічних параметрів функціонування природних систем в необхідних, з точки зору здоров'я людини, межах. Зміст поняття «охорона навколишнього природного середовища» змінювався і змінюється в залежності від рівня впливу суспільства на природне середовище.
У ст. 3 Конституції України зазначено, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Таким чином захист людини, охорона її життя і здоров'я від негативного впливу навколишнього середовища є пріоритетним напрямком державної політики, в тому числі і в галузі екологічної безпеки та охорони довкілля [1].
Здоров'я нації є одним з показників цивілізованості держави та відображає соціально-економічний стан суспільства та його сталий розвиток. Антропогенне забруднення природи призвело до порушення рівноваги в біосфері і стало суттєвою проблемою сьогодення. Встановлено, що населення багатьох міст і сіл України піддається дії чинників навколишнього середовища в рівнях, що перевищують гранично-допустимі величини та негативно впливають на стан здоров'я.
Погіршення стану здоров'я населення країни за останні роки проявляється в медико-демографічних показниках - смертність населення України стала превалювати над народжуваністю та перевищувати її в півтора рази.
Сучасні екологічні проблеми і пошуки шляхів їх вирішення є передумовами запровадження нової моделі освітньої системи ХХІ століття. Така система покликана поєднати в собі все позитивне з минулого і сучасного, а також повинна бути орієнтована на формування якісно нової людини – людини екологічної, оскільки витоки екологічних проблем, слід шукати, перш за все, в самій людині, в особливостях її «людських якостей». Отже, цілком очевидно, що для вирішення екологічних проблем необхідно змінити саму людину, її свідомість, культуру, світогляд тощо [2].
Україна, прагнучи вийти з економічної, соціальної та екологічної кризи, розуміючи всю складність такого завдання, могла б запропонувати світовій громадськості з метою вирішення глобальних екологічних проблем створення міжнародної «екологічної столиці». Метою формування функціональної екологічної столиці в певній географічній точці (тобто, в Україні), можна вважати координацію зусиль і дій окремих соціальних структур та груп по виконанню екологічної функції, яка пов’язана із забезпеченням сталого розвитку.
Україна має безумовне право стати екологічною столицею світу, тому що вона пережила першу глобальну катастрофу планетарного масштабу – Чорнобильську катастрофу.
Найважливіші функції, координацію яких могла б взяти на себе майбутня екологічна столиця, – це організаційні, правові, наукова та освітянська, економічні тощо. І це передбачає організацію та проведення наукових конференцій, а також рекомендацій і стандартів по їх підготовці; створення умов для роботи постійних і тимчасових комісій і комітетів (рад); проведення та ініціювання окремих екологічних програм; підготовка літератури щодо проблем екології, шляхи подолання кризових екологічних ситуацій [3].
Слід також, вдосконалити законодавство України щодо екологічної безпеки у контексті міжнародно-правових зобов’язань, визначивши наступне: 1) вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку у контексті забезпечення суб’єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище; 2) вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті інституційно-правових гарантій забезпечення екологічної безпеки; 3) вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті функціонально-процедурних гарантій забезпечення екологічної безпеки.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30.
2. Андрейцева В.І., Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юридичних вузів і факультетів: Повний акад. курс / За ред. В.І.Андрейцева. — К.: Істина, 2001. — 544с.
3. Малишко М.І. Екологічне право України: Навч. посіб. / За ред. В.З. Янчука. — К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2001. — 392с.
________________________
Науковий керівник: Гаврилюк Ольга Василівна, викладач Вінницького відділення Ірпінського державного коледжу економіки і права
|