Цивільним процесуальним законодавством передбачено, що обставини в цивільній справі встановлюються лише тими засобами доказування, які передбачені самим законом. Вичерпний перелік цих засобів, який формує правило допустимості доказів у його широкому розумінні, закріплено у ч. 2 ст. 57 ЦПК України, а саме ЦПК України відносить до доказів: 1. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників; 2. Показання свідків; 3. Письмові докази; 4. Речові докази (також –аудіо і –відео); 5. Висновки експертів.
Одним з найактуальніших питань цивільного процесу на сьогодні постає використання електронного документу в системі засобів доказування. Слід визначити, що ЦПК України не містить вказівки стосовно на віднесення електронних документів до допустимих доказів, не врегульовує механізмів подання електронних доказів, їх дослідження та критеріїв їх оцінки.
Дослідженню питань використання електронних доказів (інформаційних, технічних) присвячувалися роботи деяких вчених у галузі цивільного та господарського процессу, зокрема, Бурганова Р.C, Блажівської Н. Є., Боннера О. Т., Руди Т.В., Горєлова М. В., Луспеника Д. Д., Мітрофанова М. О., та інших. Разом з тим окреслена проблематика залишається актуальною й потребує подальших роздумів на сторінках юридичної літератури.
Вважаю, що аналіз проблеми використовування електронного доказу у процесі слід розпочати з поняття електронного документу, як допустимого засобу доказування у судочинстві. Відповідно до ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
На мій погляд очевидним є те, що внаслідок розвитку науково-технічного прогресу, на практиці набув актуальності новий засіб доказування як електронний доказ. Цивільне процесуальне законодавство України відносить -аудіо та -відео записи до речових доказів, але, зрозуміло, не передбачає жодного електронного засобу доказування, незважаючи на поширення у суспільстві електронного документообігу. У зв’язку з цим вважаю доцільним визначення електронного документу, не як речового доказу, а як письмового засобу доказування, оскільки зміст електронних документів відповідає визначенню письмових доказів, тому що за ст.64 ЦПК письмовими доказами називаються виконані будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему та структуру та в яких виражені думки, що вміщують інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Потрібно зазначити, що про застосування електронних документів на практиці державних органів говорить широкомасштабне прийняття переліку правових актів України, зокрема: Наказ Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 09.10.2015 р. №1918/5/869 «Про інформаційну взаємодію між Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та інформаційними системами Державної фіскальної служби України, обмін документами в електронній формі»; Розпорядження Голови Верховної Ради України від 19.05.2015 р. №698 «Про першочергові заходи з впровадження електронного документообігу у Верховній Раді України»; Наказ Вищого адміністративного суду України від 20.01.2015 р. № 3 «Про реалізацію проекту щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу»; Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 28.08.2014 р. №1120 «Про затвердження Порядку обміну електронними документами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Центрального депозитарію цінних паперів»; Наказ Міністерства доходів і зборів від 31.12.2013 р. № 898 «Про затвердження форматів та Порядку подання документів в електронній формі для проведення електронної перевірки»; Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 р. № 733«Про електронний обмін службовими документами в органах виконавчої влади» та інші.
Таким чином, слід підкреслити, що законодатство не завжди встигає за динамічним розвитком інформаційних каналів і не пропонує певних інструментів, які дозволяли б учасникам судочинства повноцінно використовувати їх для захисту своїх прав та інтересів і впливати на підвищення якості, ефективності та динамічності вирішення спорів у судовому порядку, тому, цілком справедливим було б законодавче вдосконалення переліку письмових доказів, включивши до них електронних документів, а також іншіх документів, отриманних за допомогою електронних засобів зв’язку, але, хочу зазначити, що законодавче закріплення нової технології загрожує обмеженням подальших наукових досліджень. Саме тому, вважаю, що при окресленні електронних засобів доказування необхідно дотримуватись технологічної нейтральності та фіксувати не просто перелік, а характерні ознаки таких засобів доказування.
______________________
Науковий керівник: Повов Олександр Ігорович, асистент, кандидат юридичних наук, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
