Життя – найважливіше, невід’ємне, недоторкане благо людини. Це положення закріплене в усіх базових нормативних актах, таких як Всезагальна Декларація прав людини 1948 року, Міжнародний Пакт про політичні і громадянські права 1966 року, Декларація прав, свобод людини і громадянина 1991 року тощо.
Згідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України, кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Конституція України гарантує кожній людині право на життя.
Можливість охорони прав людини, навіть ще до її народження, передбачена ст. 1261 ЦК України, відповідно до якої до першої черги спадкоємців за законом належать, в тому числі, особи, які зачаті за життя спадкодавця, але народжені після його смерті. Положеннями ст. 25 ЦК України також закріплено право на охорону інтересів «… зачатої, але ще не народженої дитини».
Згідно до п. 1.2 Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України № 179 від 29.03.2006 р., під народженням людини розуміють повне вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання, вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і чи відшарувалась плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м’язів.
Між тим, на рівні теорії кримінального права залишається дискусійним питання про визначення початкового моменту життя, що породжує співіснування різних точок зору з цього приводу.
Як зазначає Д.І. Береговий, кожна країна підходить індивідуально до визначення моменту, з якого починається відлік життя людини. Підтвердженням цьому є справа Європейського суду з прав людини Vo v. France , в якій Суд зазначив, що питання про те, з якого моменту виникає право людини на життя, повинно вирішуватися на національному рівні. При цьому Суд звернув увагу на відсутність в країнах об’єднаної Європі єдиного підходу до регулювання цього питання.
Відповідно до КК штату Нью-Йорк поняття вбивства охоплює заподіяння смерті дитині, яка ще не народилася. В ст. 4 Американської конвенції про права людини від 22 листопада 1969 року, яка є чинною в багатьох країнах Північної та Південної Америки, зазначено, що право на повагу до життя кожної людини захищається законом, як правило, з моменту зачаття.
У Франції життя людини захищається державними законами через 10 днів після зачаття, а в Данії після 12 тижнів, натомість, в Японії життя юридично захищено лише після народження.
Традиційно склалося, що у вітчизняному дореволюційному, радянському і пострадянському просторі початком життя прийнято визнавати початок фізіологічних пологів. Поряд з цим початковим моментом життя пропонували та пропонують розглядати: 1) момент запліднення (В.А. Голіченко, А.Н. Попов); 2) народження, тобто повне відокремлення від організму матері (Н.С. Таганцев, М.Н. Малеїна, Г.Б. Романовський); 3) момент народження головного мозку (Р.Д. Шарапов, В.М. Трубников, Т.А. Павленко); 4) момент відокремлення плода від черева матері (А.М. Красіков) 5) момент прорізування плода з утроби матері у процесі народження (А.А. Піонтковський, С.В. Бородін, В.Д. Набоков) тощо.
Американський дослідник доктор Ернст Хант зазначив: «Запліднена яйцеклітина – не просто клітинна маса без особливих своїх власних характеристик. Це повністю і абсолютно є життя людської істоти, і вона має теж життя, яке має новонароджене немовля, дитя, підліток і зріла людина».
Тому, на мою думку, цілком слушним було б погодитися з думкою В.А. Голіченко, А.Н. Попова та інших і визнавати початковим моментом життя саме момент запліднення, оскільки зачата дитина є результатом злиття ядер чоловічих і жіночих статевих клітин та утворення єдиного ядра, що містить неповторний генетичний матеріал. З точки зору біології, зачата дитина не є частиною тіла матері, а є повністю індивідуальною істотою, яка вже повинна мати право на кримінально-правову охорону життя, а в майбутньому може набути всіх інших невід’ємних прав, свобод та охоронюваних інтересів.
Втім, якщо нормативно закріпити визнання початковим моментом життя людини саме момент запліднення яйцеклітини і вважати «генетичний матеріал в тілі матері» людиною, життя якої вже почалося, для чого є всі об’єктивні підстави, то це потребує перегляду усталених підходів та внесення суттєвих змін у цілу низку кримінально-правових норм, оскільки відбудеться фактичне ототожнення понять «вбивство» і «аборт», адже будь-яке штучне переривання вагітності буде вважатися посяганням на життя. Такий стан приведе до заборони абортів та необхідності кримінально-правового переслідування вагітних жінок та лікарів, які здійснюють вказані операції, що є кроком назад від цивілізованого суспільства і не відповідатиме сучасним його потребам, загальному вектору розвитку кримінально-правової доктрини.
Таким чином, сучасне європейське право та українське законодавство потребують певного доопрацювання, оскільки актуальною продовжує залишатися необхідність продовження пошуків у напрямку уніфікації підходів до визначення моменту, з якого починається життя, для того, щоб точно встановити, коли право на його захист повинно реалізувати себе у правозастосуванні.
_________________________
Науковий керівник: Радутний Олександр Едуардович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
