Боротьба з відмиванням грошей, як окремий напрям боротьби зі злочинністю, стає предметом активного розвитку з 80-х рр. ХХ століття. Першим документом, що стосувався цієї проблеми, була Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи про заходи проти обігу та зберігання фондів кримінального походження, датована 27 червня 1980 р. Цей документ вперше підняв питання проблеми відмивання грошей на міжнародному рівні. Попри дещо спрощений, як на сьогодні підхід (акцентування уваги лише на готівковому обігу грошей), до боротьби з відмиванням грошей, дана Рекомендація містить в собі методи запобігання відмиванню грошей, які широко використовуються на сучасному етапі.
Боротьба з відмиванням грошей отримала своє продовження в 1986 р., коли вперше воно було визнано кримінальним злочином на національному рівні – в США було ухвалено Акт про контроль за відмиванням грошей [1, с. 64].
Того ж 1986 р. у Британії було ухвалено Акт про злочини в сфері обігу наркотиків, який став першим актом про боротьбу проти відмивання доходів від торгівлі наркотиками в Сполученому Королівстві [2, с. 94].
У цей період поряд з національними ініціативами по боротьбі з відмиванням грошей, починають створюватись міжнародні інструменти боротьби з цим феноменом. 20 грудня 1988 р. на Міжнародній конференції з питань боротьби із зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом у Відні (Австрія) була підписана Віденська конвенція [3].
Віденська конвенція є суто секторальним документом, що розповсюджується лише на один із видів діяльності організованої злочинності, але вона характеризується тим, що встановлює глобальний механізм взаємної правової допомоги, що до того був переважно механізмом двосторонніх договорів. Цей документ є етапним для розвитку боротьби з відмиванням грошей, оскільки країни-учасниці Віденської конвенції зобов’язуються визнати кримінальним злочином, зокрема, й відмивання грошей [3].
Попри ці позитиви, Віденська конвенція є яскравим прикладом можливої недосконалості механізмів міжнародного права. Через десять років після ухвалення Віденської конвенції, дослідження дотримання її сторонами засвідчило, що в багатьох випадках країни не бажали дотримуватись зобов’язань, встановлених нею, а виконання зобов’язань було непостійним.
Тому логічним є те, що найперша з Сорока рекомендацій, розроблених FATF, полягає в тому, що усі країни повинні негайно здійснити кроки для ратифікації і повної імплементації Віденської конвенції [4].
На початку 90-х рр. з’явились також європейські ініціативи у боротьбі з відмиванням грошей. Так 8 листопада 1990 р., у Страсбурзі, була відкрита для підписання Конвенція Ради Європи 1990 р. [5].
Окрім встановлення кримінально-правових заходів боротьби з відмиванням коштів, які вживаються на національному рівні, та заходів міжнародного співробітництва в сфері конфіскації знарядь злочинів та доходів, Конвенція Ради Європи 1990 р. в ст. 6 істотно розширює, у порівнянні з Віденською конвенцією, коло предикатних злочинів для відмивання грошей [5].
Директива Комітету Міністрів Ради Європи від 19 червня 1991 р. про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей [6], також вимагає від держав-членів заборони відмивання грошей. Імплементована в національне право держав-членів, вона стала однією з найбільш ефективних міжнародних ініціатив в сфері боротьби з відмиванням грошей.
Джерела:
1. Марчук Р. П. Боротьба з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму : довід. / Р. П. Марчук, О. І. Попов, В. А. Онісьєв. – Т. 1 : Міжнародні нормативно-правові акти та стандарти. – К. : Бізон, 2008. – 880 с.
2. Київець О. В. Міжнародно-правове регулювання боротьби з відмиванням «брудних» грошей : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.11 / Олена Валеріївна Київець. – Х., 2003. – 189 арк.
3. Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20.12.1988 // Закони України. – К. : Парламент. вид во, 1999. – Т. 14. – С. 48-59.
4. Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) : постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28.08.2001 № 1124 // Урядовий кур’єр. – 01.09.2001. – № 157.
5. Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 08.11.1990 // Збірка договорів Ради Європи. – К. : Парламент. вид во, 2000. – С. 138-154.
6. Директива ЄЕС про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей (91/308/ЄЕС) від 19.06.1991 // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. – К. : Школяр, 1999. – С. 67-79.
|