Верховна Рада України є законодавчим органом України. Її діяльність є надзвичайно вагомою для життєдіяльності держави як такої. Однак даний орган не може результативно працювати без певних правил поведінки та етичних норм. І хоча ці норми є законодавчо закріпленими, народні депутати все менше звертають на них свою увагу. З кожним роком ситуація погіршується і ми частіше спостерігаємо порушення дисципліни та норм етики депутатами, зокрема на пленарних засіданнях. Тож, слід зауважити, що питання дотримання дисципліни та норм етики депутатами та врахування міжнародного досвіду є актуальним в умовах сьогодення.
Насамперед, варто виокремити таке поняття як «парламентська етика». Парламентська етика – це вид професійної етики, що регулює відносини, що виникають в ході законотворчої та іншої парламентської діяльності, а також позапарламентської діяльності, пов’язаної з виконанням функцій народного депутата [1, с. 2].
Пропонуємо розглянути міжнародний досвід вирішення даного питання. Правила поведінки депутатів у багатьох парламентах світу регулюються різними правовими актами, моральними кодексами, окремими правилами етики. Порушення правил службової поведінки не лише впливає на імідж окремого депутата, але й створює негативний імідж парламенту загалом, що негативно позначається на ефективності законодавчого процесу. Парламенти країн розвинутої демократії, наприклад Австрії, Великобританії, Нідерландів, Польщі, США, Угорщини, Франції мають чіткі норми регулювання службової поведінки депутатів. Ці країни мають подібні положення про поведінку депутатів, які регулюють такі аспекти повноваження головуючого як відповідального за порядок; поведінку депутатів на пленарному засіданні; санкцію недопущення до засідання за порушення правил службової поведінки [1, с. 4].
Світовою практикою парламентаризму вироблено три основні моделі регулювання етичних норм поведінки членів парламенту.
Перша модель передбачає створення судового або квазісудового органу, який здійснює контроль за дотриманням депутатами норм етики у їх професійній діяльності. Труднощі пов’язані із застосуванням цієї моделі – будь-які порушення норм поведінки призводять до відкриття кримінального провадження, що одночасно може призводити до порушення принципу парламентської недоторканності [2].
На нашу думку, дана модель є недосконалою та не може бути реалізована в Україні, адже створення нового органу потребує значного фінансування, що може викликати суспільне незадоволення та завдати збитків бюджету.
Друга модель спирається на саморегулювання парламенту. Вона передбачає створення спеціального парламентського комітету з питань етики депутатської діяльності, який повинен працювати зі звітністю, розслідуванням випадків можливої негідної поведінки та накладенням санкцій на парламентарів, підозрюваних у порушені правил. Недоліком такої моделі регулювання є те, що вона перетворює членів парламенту на слідчих, суддів та присяжних замість того, щоб забезпечити їх існування у якості незалежного органу, який лише ратифікує рішення, прийняті незалежним суддею [2].
Ми погоджуємось із вище викладеною думкою, що друга модель є недосконалою, та вважаємо, що її реалізація може викликати зловживання службовими обов’язками з боку депутатів.
Третя модель поєднує у собі елементи перших двох. Нею передбачається створення незалежного спеціалізованого органу, який призначається та звітує перед парламентом. Цей орган розслідує справи та надає консультативну допомогу членам парламенту із питань, пов’язаних із застосуванням норм етики, але санкції за їх порушення (у разі виявлення такого факту у ході розслідування) накладає спеціально скликаний комітет парламенту [2].
Ми вважаємо, що третя модель є найбільш прийнятною, адже в її реалізації є найменший ризик зловживання службовими обов’язками.
Варто зауважити, що в Україні реалізується друга модель регулювання етичних норм поведінки депутатів. Контроль за дотриманням норм етики покладено в основному на Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України (який не є політично незалежним органом), а також головуючого на засіданні Верховної Ради (у частині дотримання правил етики на засіданнях парламенту) [2].
В Україні норми депутатської етики переважно визначаються Законом України «Про статус народного депутата України» (ст. 8, ст. 24) та Регламентом Верховної Ради України (ст. 51-53). Відповідно до них народний депутат у своїй діяльності повинен дотримуватись загальноприйнятих норм моралі, уникати дій, заяв та вчинків, що компрометують його, виборців, Верховну Раду України, державу.
Регламентом передбачені наступні види дисциплінарних заходів щодо народних депутатів: попередження (за виголошення образливих та непристойних слів, заклики до незаконних дій), припинення виступу (за виголошення образливих та непристойних слів, заклики до незаконних дій), позбавлення права виступу на засіданні (у випадку повторного порушення дисципліни), позбавлення права брати участь у пленарних засіданнях (до п’яти пленарних засідань) [3].
Основною проблемою дотримання дисципліни та норм етики депутатами є проблема відсутності механізмів реагування на порушення етичних засад і процедуру діяльності Верховної Ради України. А саме бракує механізмів реагування на порушення: дисципліни під час сесійних засідань; Регламенту чи інших законів, які унормовують законодавчу діяльність, процес розгляду законопроектів; вимог щодо особистого голосування чи переходу з однієї фракції до іншої [4].
На нашу думку, дана проблема з кожним роком все частіше проявляється, а дієвих механізмів її вирішення все ще не має. В умовах сьогодення поведінка депутатів Верховної Ради України часто не відповідає етичним та моральним нормам поведінки. Найтиповішими проблемами поведінки українських парламентарів є: систематичне голосування народних депутатів не особисто та пошкодження парламентського обладнання; відсутність депутатів у сесійній залі в години, відведені для голосування; непристойні висловлювання в бік інших депутатів; бійки народних депутатів; некоректна поведінка депутатів у сесійній залі та поза її межами; неприпустима манера спілкування народного депутата з виборцями та іншими особами і т.д. [1, с. 6].
Ми вважаємо, таку поведінку важко назвати взірцевою, а саме такою вона має бути, адже Верховна Рада є законодавчим органом держави.
Україна як країна, що прагне інтегруватися у європейське співтовариство, повинна вдосконалити своє законодавство у тій частині, що регулює етичну поведінку народних депутатів України, яке б встановило певні вимоги до депутатської діяльності, а також передбачало санкції за невиконання цих вимог [2]. Крім того, необхідно розробити «Кодекс поведінки для депутатів Верховної Ради України», що регулюватиме етичну поведінку народних депутатів України, який встановив би певні вимоги до депутатської діяльності, а також передбачив би санкції за невиконання цих вимог.
Отже, в умовах сьогодення актуальною є проблема дотримання дисципліни та норм етики депутатами, зокрема на пленарних засіданнях, а також не має механізмів реагування на порушення етичних засад і процедуру діяльності Верховної Ради України. З кожним роком дана ситуація загострюється і українське суспільство спостерігає не належну поведінку парламентарів, що певною мірою знижує рівень його довіри до парламенту. Відповідно до цього, а також до аналізу досвіду іноземних держав в цій сфері варто внести зміни до Закону «Про регламент Верховної Ради України», які б передбачали, що санкції за порушення норм етики, які закріплені у Регламенті Верховної Ради, повинні встановлюватись за порушення всіх, а не лише окремих норм, а також розробити «Кодекс поведінки для депутатів Верховної Ради України», що регулюватиме етичну поведінку народних депутатів України, який встановив би певні вимоги до депутатської діяльності, а також передбачив би санкції за невиконання цих вимог.
Література:
1. Когут А. Етичне та правове регулювання поведінки парламентарів: міжнародний досвід та пропозиції для України [Електронний ресурс] / А. Когут, О. Савчук – Режим доступу до ресурсу: http://euinfocenter.rada.gov.ua/uploads/documents/28800.pdf.
2. Токар-Остапенко О. В. Етика депутатської діяльності та інститут дисциплінарної відповідальності народних депутатів України: напрями удосконалення [Електронний ресурс] / О. В. Токар-Остапенко – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/articles/1036/.
3. Закон України "Про Регламент Верховної Ради України" [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1861-17.
4. Ключові проблеми парламентської етики. Реформа парламенту в оцінках експертів [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: parlament.org.ua/upload/docs/Rep_et23.ppt.
______________________________
Науковий керівник: Цибалістий Тарас Олегович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету, Тернопільський національний економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
