Принцип рівності сторін у судовому розгляді відноситься до демократичних, так як сприяє забезпеченню однакових умов сторонам у судовому процесі (особі і державі). Демократичність і правову суть цього принципу встановлювали шляхом вивчення рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ або Суд). Помічено: у різних прецедентах ЄСПЛ цей принцип перебуває у постійному розвитку, взаємозбагачується і уточнюється відповідно до вимог сьогодення.
На думку Суду, цей принцип «вимагає, щоб кожній стороні надавалася можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони» [1, п.38]. Іншим прецедентом Суд визначає розглядуваний принцип як «один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом» [2, п.26; 3, п.26; 4, п.33; 5, п.28].
Розвиваючи цей же принцип «Суд постійно підкреслює, що принцип рівності сторін є одним із елементів зазначеної концепції справедливого судового розгляду і вимагає того, щоб кожній зі сторін процесу була надана розумна можливість викласти свою позицію при таких умовах, які не ставили б цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони» [6, п.72]. У цьому прецеденті Суд переходить від вислову «передбачає» до вислову «вимагає», що підсилює обов’язковість процесуальної міри.
Практика Суду, яка відображає принцип рівності сторін у судовому розгляді, нами узагальнена блок-схемою, зображеною на рис. 1.
Отже, як і будь-який із принципів ЄСПЛ, розглядуваний принцип рівності сторін у судовому розгляді є динамічний. Його динамізм викликаний тим, що умови сьогодення не повинні впливати на відхилення судочинства від демократичного курсу. Сказане ілюструє динамічність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] (основного документу, який стоїть на варті демократії). Не врахування Конвенції і принципів ЄСПЛ призводить до того, що вітчизняні суди, спираючись на усталене (незмінне) писане право породжують відхід від демократії: суди не завжди в змозі захистити права людини.
Література:
1. Рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 р. у справі «Анкерл проти Швейцарії» [Ankerl v. Swinzerland] (заява № 17748/91).
2. Рішення ЄСПЛ від15 травня 2008 р. у справі «Надточій проти України» [Nadtochiy v. Ukraine] (заява № 7460/03).
3. Рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 1992 р. у справі «Т. проти Італії» [T. v. Italy] (серія А, № 245-С).
4. Рішення ЄСПЛ від 28 серпня 1991 р. у справі «Ф.С.Б. проти Італії» [F.C.B. v. Italy] (серія А, № 245-С).
5. Рішення ЄСПЛ від 8 червня 2006 р. у справі «Кайя проти Австрії» [Kaya v. Austria] (заява № 54698/00).
6. Рішення Великої палати ЄСПЛ від 7 червня 2001 р. у справі «Кресс проти Франції» [Kress v. France] [GC] (заява № 39594/98).
7. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів №№ 11 та 14 з Протоколами №№ 1, 4, 6, 7, 12 та 13. – Страсбург: Секретаріат Європейського суду з прав людини. – 2010. – 24 с – (Український переклад).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
