Чіткий зміст заповіту може охоплювати підпризначення відказоодержувача. Яким учасникам цивільних відносин дозволено робити таке розпорядження?
Національне законодавство не надає жодної відповіді на задане запитання. Зокрема в ЦК України відсутня юридична норма про особу, якій гарантовано право на вчинення підпризначення відказоодержувача [1].
Станом на сьогоднішній день, доктриною спадкового права передбачено єдиний підхід стосовно з’ясування когорти осіб, які мають право на заміну основного відказоодержувача. Зокрема нині в юридичній літературі відсутні суттєві дискусії щодо розкриття змісту даного питання. Що це означає?
Як вказує В. Серебровський, правом на підпризначення відказоодержувача володіє тільки заповідач. Доцільність вищевказаного доктринального підходу даний дослідник намагається обґрунтувати такими судженнями.
По аналогії з відповідним законом заповідач може мати певні можливості. Зокрема зазначеній особа повинно бути гарантовано право вказати в заповіті другого відказополучателя на випадок настання певних юридичних фактів, наприклад, смерті першого призначеного їм відказоодержувача, яка настала до моменту відкриття спадщини чи небажанням вказаної особи скористатися встановленим на її користь правом на заповідальний відказ [2, с. 140].
Окрім В. Серебровського, точку зору про гарантування тільки заповідачеві права на заміну основного відказоодержувача в своїх наукових дослідженнях обстоюють інші вчені. До переліку вказаних науковців, наприклад, належать: А. Нікітова і В. Харітонова [3, с. 70], І. Шагівалєєва [4, с. 161] та ін.
На нашу думку, право на призначення додаткового відказоодержувача має виключно заповідач. Доцільність такої точки зору ми спробуємо підтвердити за допомогою таких доводів.
По-перше, заповіт за своєю юридичною суттю є одностороннім правочином. Його чіткий і недвозначний зміст може включати в себе різні розпорядження, одне з яких в свою чергу називається «підпризначенням відказоодержувача». Право на складення заповіту гарантовано тільки заповідачу. Звідси випливає, що виключно згадана особа може замінити основного відказоодержувача.
По-друге, тільки заповідач може призначити основного відказоодержувача. Тому виключно він має право на заміну наведеної особи на випадок настання відповідних юридичних фактів, наприклад, її смерті, що в свою чергу настала до моменту відкриття спадщини; вираженої нею відмови від отримання благ, що охоплені заповідальним відказом; а також інших обставин.
По-третє, наявність права на призначення додаткового відказоодержувача в суб’єкта цивільних правовідносин, що не має правового статусу заповідача, може спричинити появу певних юридичних наслідків. Зокрема треба вказати, що складений такою особою заповіт, зміст якого в свою чергу передбачатиме спеціальне розпорядження про можливу заміну основного відказоодержувача, у відповідності до юридичних норм, що передбачені ч. 1 ст. 34, ч. 1-2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 1234 і ч. 1 ст. 1257 ЦК України, буде визнаний нікчемним.
Даний факт стане достатнім підгрунтям для спадкування, що здійснюється на підставі правил, що отримали належне закріплення у відповідному законі. Тобто, до прийняття спадщини, яка охоплюватиметься згаданим правочином, за строгої черговості будуть закликатися фізичні особи, перелік яких отримав своє належне закріплення в ст. ст. 1261-1265 ЦК України.
Загальновідомо, що національне законодавство вміщує в собі істотні вади, що перешкоджають якісному врегулюванню різних за своєю суттю відносин, окремі з яких функціонують внаслідок справедливого поділу спадкової маси. Зокрема ЦК України не закріплює в собі юридичної норми про перелік осіб, кожна з яких володіє правом на призначення додаткового відказоодержувача.
На нашу думку, вищевказана прогалина потребує ефективного вирішення. Враховуючи зазначені судження, рекомендуємо вітчизняному законодавцеві передбачити в книзі VI глави 85 ЦК України статтю 12372 ось такого змісту:
Стаття 12372. Учасники цивільно-правових відносин, яким гарантовано право на підпризначення відказоодержувача.
1. Правом на підпризначення відказоодержувача володіє заповідач.
2. Переліку осіб, які мають право, закріплене в ч. 1 ст. 12372 ЦК України, властива строга вичерпність.
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
2. Серебровский В. И. Очерки советского наследственного права. – М.: Изд.-во АН СССР, 1953. – 237 с.
3. Никитова А. В. и Харитонова В. В. Объём правоспособности завещателя как субъекта односторонней сделки // Вестник Российского нового университета. – 2012. - № 3. - С. 67-71.
4. Шагивалеева И. З. Удостоверение завещаний // Вестник Оренбургского государственного университета. – 2010. - № 3 (109). – С. 159-163.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
