З розвитком техніки, користувачеві Інтернет все менше часу потрібно для отримання на своєму комп'ютері тотожної копії твору, або такої, що практично не поступається оригіналу за якістю. Інша причина незаконного обігу творів полягає в елементарній відсутності привабливих варіантів легального отримання необхідних творів за наявності нелегальних. Очевидно, що окремі правовласники не в змозі відслідковувати поширення об'єктів, що охороняються, в цифрових мережах та їх використання при створенні продуктів мультимедіа. Правовласники фактично позбавлені можливості захищати свої права в цифровому середовищі, особливо стосовно способів самозахисту щодо творів, розміщених в мережі Інтернет.
Для самозахисту права інтелектуальної власності як способу захисту цивільних прав характерним є те, що особа захищає свої права та інтереси своїми власними діями. Іншими словами, це – захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права [1, с. 10].
Але враховуючи специфіку природи глобальної мережі слід зауважити, що на практиці самозахист авторського права в Інтернеті не може проходити так чітко і визначено, як це передбачено законодавством України. Це спричинено рядом технічних особливостей мережі, в першу чергу відсутністю обмежень на вільне копіювання і складністю ведення контролю за копіюванням та використанням творів. Все це істотно ускладнює захист авторських прав у мережі Інтернет.
Сьогодні серед дослідників не склалося єдиної думки щодо вирішення зазначених проблем у сфері самозахисту об’єктів авторського права в Інтернеті. Проте, більшість дослідників рекомендують використовувати технічні засоби захисту як одні з найбільш дієвих. Серед них можна виділити такі, як саморуйнування документа при несанкціонованому копіюванні; криптографічні конверти; подання твору з обмеженою функціональністю; використання кодових слів та ін. [2, с. 38].
Одними з найбільш поширених порушень прав інтелектуальної власності в Україні є піратство, особливо у сфері програмного забезпечення, плагіат, право на ім'я, право на захист своєї репутації, право на публічне використання твору, що свідчать про недосконалість системи захисту авторського права в Україні. Тому, досить частими стали випадки незаконного розповсюдження творів у мережі Інтернет, їх публічне оприлюднення у громадських місцях, закладах торгівлі, харчування тощо. Щодо плагіату, то судові справи про плагіат надзвичайно складні, оскільки довести сам факт плагіату непросто.
Не викликає сумнівів те, що успішне розв'язання проблем залежить від прозорої та послідовної державної політики органами виконавчої, законодавчої та судової влад та активного співробітництва з відповідними міжнародними організаціями, але нині, як вже зазначалось, немає єдиного закону, який би регулював відносини у мережі Інтернет. Тому, для захисту прав інтелектуальної власності визначається самозахист, який може мати місце з боку як фізичної, так і юридичної особи.
Самозахистом не визнається здійснення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги із забезпечення схоронності майна чи безпеки особи. Самозахистом є лише перешкоджання будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні права, заподіяння шкоди цивільним правам та інтересам інших осіб тощо.
Самозахист права інтелектуальної власності може мати місце з боку як фізичної, так і юридичної особи.
О. М. Пастухов пропонує наступні способи вирішення існуючих проблем у сфері захисту авторських прав, викликаних мережею Інтернет: 1) використання цифрового підпису; 2) використання цифрових марок; 3) обмеження доступу до матеріалів, що розміщені в мережі Інтернет; 4) методи криптографічного перетворення матеріалів (шифрування); 5) створення веб-депозитаріїв; 6) обмежена функціональність; 7) «годинникова бомба» (закриття продавцем доступу до твору після певної кількості користувань); 8) контракти; 9) клірингові центри [3, с. 17].
О. Ієвіня для захисту авторських прав у мережі було запропоновано апаратні засоби захисту, коли користувач задля копіювання інформації повинен придбати певний пристрій; виконувані програми, які завантажуються під час роботи з інформацією в мережі після сплати певної суми користувачем і стираються після закінчення сеансу; технології цифрового підпису тощо [4, с. 15].
Погоджуємось з думкою К. Кузнєцова про те, що найбільш ефективним і простим засобом захисту авторського права в мережі є використання знаку охорони авторського права (знак копірайту), який складається з 3 елементів знаку, найменування правоволодільця, рік першого випуску [5, с. 8].
Але, все ж таки, технічні засоби захисту авторських прав, незважаючи на їхню численність, не можуть гарантувати надійність, оскільки будь-який захист може бути усунутий іншими технічними засобами [6, с. 201].
Неюрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту прав інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно (самозахист), без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів.
Це може бути відмова здійснити певні дії, що не передбачені укладеним ліцензійним договором, або відмова від виконання договору в цілому. Обрані засоби самозахисту прав не повинні суперечити закону та моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися особою чи встановлюватись договором або актами цивільного законодавства [7, с. 54].
Із способів, передбачених для судового захисту, самозахист права інтелектуальної власності може відбуватися лише такими, як:
1) припинення дії, яка порушує право;
2) відновлення становища, яке існувало до порушення;
3) зміна правовідносин;
4) припинення правовідносин;
5) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Інші способи передбачають необхідність винесення рішення юрисдикційним органом.
Дії того, хто захищається, мають бути спрямовані виключно на припинення порушення його права та інтересу. Якщо мета досягнута, то подальші дії не можуть визнаватися самозахистом. Факти перевищення меж самозахисту встановлюються юрисдикційними органами [6, с. 198].
Проте, слід відзначити той факт, що на практиці самозахист права інтелектуальної власності в глобальній мережі Інтернет не може проходити так чітко і визначено, як це передбачено законодавством України. Ця проблема викликана безпосередньо самою природою глобальної мережі. Які ж дії може здійснити особа для захисту свого порушеного права в Інтернеті?
Більшість дослідників рекомендують використовувати технічні засоби захисту авторського права в Інтернеті. Серед них можна виділити такі, як саморуйнування документа при несанкціонованому копіюванні; криптографічні конверти; подання твору з обмеженою функціональністю; використання кодових слів та ін.
Також для захисту авторських прав у мережі можна запропонувати апаратні засоби захисту, коли користувач задля копіювання інформації повинен придбати певний пристрій; виконувані програми, які завантажуються під час роботи з інформацією в мережі після сплати певної суми користувачем і стираються після закінчення сеансу; технології цифрового підпису тощо [4, с. 15].
Отже, проблема захисту прав власності в мережі Інтернет і протидію таким діянням носить комплексний характер. Проблеми, які існують в Україні з приводу захисту авторських прав в Інтернеті, потребують негайного вирішення.
Технічні засоби захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет, незважаючи на їхню численність, не можуть гарантувати надійність, оскільки будь-який захист може бути усунутий іншими технічними засобами. Виходом із цієї ситуації може бути лише прийняття нормативного акта, який чітко прописував би механізм реалізації протидії правопорушенням, що здійснюються за допомогою мережі Інтернет, і взаємодії операторів і провайдерів телекомунікацій з уповноваженими компетентними органами, суб'єктами авторського права й суміжних прав.
Таким чином, проблема самозахисту авторського права в мережі Інтернет носить комплексний характер. Проблеми, які існують в Україні з приводу захисту авторських прав в Інтернеті, потребують негайного вирішення. Виникає необхідність перегляду традиційних підходів до охорони та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності та створення нового інституційного середовища у цій сфері.
Література:
1. Денисюк М. Інтелектуальна власність та Інтернет: нові можливості чи нові проблеми? / М. Денисюк // Інтелект. власність. – 2009. – № 6. – C. 9-12.
2. Бойченко А. Захист авторського права й суміжних прав в Інтернеті / Бойченко А. // Інтелектуальна власність. – 2012. – №6. – С. 38-44.
3. Пастухов О. М. Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» // Пастухов О. М. Нац. ун-т імені М. П. Драгоманова. – К., 2002. – С. 17.
4. Ієвіня О. Охорона та захист прав виробників фонограм в Інтернеті // Інтелектуальна власність. – 2010. – №9. – С. 13-20.
5. Кузнєцов К. Захист інтелектуальної власності в Інтернеті // Інтелектуальна власність. – 2011. – №8. – С. 6-10.
6. Борисенко І.Л. Особливості самозахисту прав інтелектуальної власності в глобальній мережі Інтернет // Часопис Київського університету права. – 2010. – №1. – с. 197-201.
7. Лонг Д. Захист прав інтелектуальної власності: норми міжнародного і національного законодавства та їх правозастосування: Практичний посібник. // Рей П., Жаров В. О., Шевелева Т. М., Василенко І. Е., Дроб’язко В. С. – К.: «К.І.С.» 2007. – 448 с.
___________________________
Науковий керівник: Стрельбицька Лілія Миколаївна, доктор юридичних наук, професор
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
