Як показує міжнародний досвід, реформа системи охорони здоров’я є непростим процесом, оскільки стосується усіх громадян, до її реалізації причетні багато інституцій, що часто мають суперечливі інтереси. Реформа охорони здоров’я вимагає аналізу наявної системи та чіткого бачення нової концепції з урахуванням реальних економічних, культурних та політичних особливостей України. Потрібно також врахувати світовий досвід, у першу чергу досвід країн, досягнення яких визнані світовою спільнотою (США, Франція, Італія, ФРН, Фінляндія, Австрія, а також тих держав, які нещодавно пройшли шлях такого реформування Польща, Естонія, Чехія) [1, с. 203].
Згідно з даними Інституту медицини Національної академії наук США, Сполучені Штати – єдина в світі розвинена індустріальна країна, яка не має універсальної системи охорони здоров'я. У США близько 84 % громадян мають медичну страховку, 64 % з них страховка надана роботодавцем, 9 % –придбали її самостійно, 27 % громадян страховка надається в рамках державних програм. Певні державні програми дозволяють отримати медичну допомогу інвалідам, особам похилого віку, дітям, ветеранам, малозабезпеченим людям, а також забезпечують невідкладну допомогу всім жителям країни незалежно від їх здатності її оплатити [2].
Яскравим прикладом того, наскільки дорогою може стати «безкоштовна» медицина, є система охорони здоров’я Румунії. За оцінками Світового банку, румуни витрачають 75 % місячного доходу своєї родини на неформальні платежі під час перебування у лікарні. Опитування, проведене в рамках одного з маркетингових досліджень IMAS (International Mine Action Standards), показало, що 85 % румунів вважають, що вони не отримають стандартних медичних послуг, якщо не дадуть хабара медичному персоналу. Приватні надавачі медичних послуг із сучасними палатами для хворих та значно вищою якістю лікування часто беруть за свої послуги менше, ніж корумповані лікарі у «безкоштовних» лікарнях. Як наслідок, у Румунії з’явилася паралельна до державної системи система приватних лікарень, що пропонує пацієнтам набагато вищий рівень лікування і догляду за ті ж самі, а часто – й за менші гроші. Політичні стратегії та концепції стосовно сфери охорони здоров’я у Східній Європі, особливо у Польщі, Словаччині та Чехії, усвідомили недосконалість керованих державою систем охорони здоров’я і дедалі більше відзначають важливість приватних систем надання і фінансування медичних послуг [3, с. 42].
Так, одним з найбільш успішних можна вважати реформування системи медичних послуг Грузії. Його ключові тренди були пов’язані насамперед з формуванням високо конкурентного середовища надання медичних послуг, повним усуненням зовнішньоторговельних бар’єрів у сфері імпорту лікарських засобів та медичного обладнання, посиленням державно-приватного партнерства у медичній сфері, а також докорінним реформуванням госпітальної діяльності та фармацевтичної сфери [4, с. 41].
Проводячи аналіз національних систем медичного обслуговування світу, ВООЗ визнала найкращою французьку систему. Важливою рисою системи охорони здоров’я Франції є її централізований характер. Діяльність у медичній галузі контролює міністерство праці та соціального забезпечення. Одним із джерел фінансування лікувально-профілактичних закладів є кошти обов’язкового медичного страхування, що надаються єдиною страховою організацією країни – Національною лікарняною касою [3, с. 43].
Система охорони здоров’я в Японії – одна з найрозвиненіших у світі. Власне, в Японії наявні дві основні системи, якими охоплена більшість населення. Перша – Національна система страхування здоров’я – охоплює в основному дрібних власників і членів їхніх сімей, інвалідів та інших непрацюючих осіб. Друга – система страхування осіб найманої праці, що охоплює найманих працівників та їх утриманців, є найбільшою в Японії. У цій системі діють різні програми. Деякі з них належать державі, яка сама є страховиком. А в програмі соціального страхування страховиком є саме товариство, створене адміністрацією та працівниками одного або кількох підприємств однієї галузі. Німеччина – країна, яка має один із найвищих рівнів витрат на охорону здоров’я у світі – понад 10 % ВНП. Щорічний обіг зазначеної галузі становить 260 млрд. євро [3, с. 44].
В останні роки система охорони здоров’я розвинених країн з ринковою економікою вступила у нову смугу розвитку, для якої характерні значні зрушення в технічному оснащенні. Таким чином, враховуючи зарубіжний досвід країн, при формуванні державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні, треба: акцентувати увагу на високому рівні кваліфікації персоналу закладів охорони здоров’я та якість наданих ними медичних послуг.
Література:
1. Литвиненко М. В. Принципи національної системи охорони здоров’я в Україні. Теорія та практика державного управління. 2015. № 2 (49). С. 199-206.
2. Титаренко О. Система охорони здоров'я в Сполучених Штатах Америки: страхування нації. URL: http://healthy society.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=73:2011-05-27-08-06-56&catid=36:2011-04-19-08-30-45&Itemid=58.
3. Нонко В. Іноземний досвід медичного страхування. Головний лікар. 2009. № 4. С. 42-44.
4. Бендукідзе К., Редер Ф., Танер М., Урушадзе А. Реформи охорони здоров’я в Республіці Грузія: від радянської руїни до охорони здоров’я на ринковій основі. К.: ТОВ «НВП «Інтерсервіс». 2014. 52 с.
_____________________________
Науковий керівник: Руснак Л.М., кандидат юридичних наук, Приватний вищий навчальний заклад «Буковинський університет»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
