Законодавчий механізм забезпечення права на охорону здоров’я формується і функціонує на основі загальних закономірностей. При розгляді поняття «механізм забезпечення» необхідно враховувати, що воно в широкому сенсі передусім належить до соціальної сфери і виступає засобом практичного вираження та забезпечення. Саме в механізмі втілена суть забезпечення як організуючої дії суб’єкта на об’єкт, як особливий різновид діяльності, призначеної для приведення у відповідність з об’єктивними закономірностями. Цим визначається його місце в теорії соціального управління. Механізм забезпечення проявляється в тому, що в ньому інтегруються основні елементи регулювання, він дає змогу визначити послідовність включення кожного з елементів управлінської діяльності в управлінський процес, а також встановлює способи взаємодії між окремими елементами. Важливим постулатом є те, що механізм забезпечення пов’язаний передусім із прийняттям і реалізацією управлінського рішення [1, с. 75].
Таким чином, механізм забезпечення – це сукупність управлінських засобів, за допомогою яких здійснюється ухвалення науково-обґрунтованого управлінського рішення і досягається його ефективна реалізація. Суть механізму управління полягає в тому, що, інтегруючи основні елементи управління, виступають організаційним засобом, своєрідним управлінським інструментом прийняття і реалізації управлінського рішення.
Основними структурними елементами організаційно-правового механізму забезпечення права на охорону здоров’я є:
- система законодавства, яка регулює відносини у сфері охорони здоров’я;
- об’єкт управління – правовідносини, що виникають у цій сфері; суб’єкти управління органи державної влади і організації, що взаємодіють між собою у сфері охорони здоров’я;
- форми і методи адміністративно-правового регулювання у цій сфері;
- адміністративно-правова відповідальність за порушення у сфері охорони здоров’я [1, с. 77].
В Україні медична допомога забезпечується через поліклініки (первинна допомога) лікарями-терапевтами та лікарями-спеціалістами, а також у лікарнях (вторинна допомога) міського, районного та обласного рівнів. Первинну медичну допомогу в сільських районах забезпечують лікарі сільських лікарських амбулаторій [2, с. 95].
Проблеми: нераціональна організація системи надання медичної допомоги; недостатність фінансових ресурсів. Проведене соціологічне дослідження дозволило сформулювати такі висновки та зауваження: 30 % опитаних вважають проблемою те, що держава не фінансує інноваційну діяльність; на думку 85 % респондентів, медицина в нашій державі є досить відсталою від зарубіжних країн; 100 % опитаних вважає, що сфера охорони здоров’я потребує негайного реформування [2, с. 97].
Вважаємо, що одним із шляхів подолання цих проблем є створення системи планування відвідувань профільних спеціалістів, багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування з кваліфікованим медичним персоналом та сучасним обладнанням. Тільки в цьому випадку можлива повноцінна консолідація та якісна взаємодія держави, бізнесу та суспільства з питань охорони здоров’я громадян. Проте сьогодні в системі охорони здоров’я України наявна ціла низка проблем структурно-управлінського характеру, що потребують кардинальної зміни існуючого підходу до управління та організації медичної допомоги.
Література:
1. Козирєва В. Проблеми фінансування діяльності системи та закладів охорони здоров’я / В. Козирєва // Підприємництво, господарство і право. –2010. – № 1. – С. 75‒78.
2. Сидоренко Т. Правові засади реформування галузі охорони здоров’я: стан, проблеми, перспективи розвитку / Т. Сидоренко, Л. Жуковіна // Право України. – 2005. – № 12. – С. 95‒97.
___________________________
Науковий керівник: Руснак Л.М., кандидат юридичних наук, Приватний вищий навчальний заклад «Буковинський університет»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
