Виступаючи в Комісії ООН х прав людини, Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Кофі Аннан, зазначив, що права людини – це те, що забезпечує гідність та людську цінність кожного чоловіка, жінки та дитини; є універсальними та невід’ємними правами людини висловлюватись, діяти, зростати, вчитись і жити відповідно до свого світосприйняття[1]. Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними [2] і мають охоронятись законом з огляду на те, що саме права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави ( ст. 3 Конституції України).
Ефективний і досконалий механізм реалізації та захисту прав і основних свобод людини є ознакою правової держави. З огляду на те, що нерідко ці права порушуються, особа має право щодо їх захисту в суді, в т.ч. ( відповідно до ст. 55 Конституції України ) в міжнародній судовій установі – Європейському суді з прав людини ( далі – Європейський суд ), уповноваженому розглядати заяви відповідно до ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
До невід’ємних, невідчужуваних громадянських прав, визначених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини ( далі – Конвенції ) належать, в тому числі, і право на повагу до приватного і сімейного життя ( ст. 8) та право на шлюб ( ст. 12) [3].
Так, ч. 1 ст. 8 Конвенції кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування.
Європейським судом було розширено поняття “ приватне життя людини “, вивівши його за межі лише особистого життя ( яке охоплює захищеність персональних даних та права на особистий простір) та включивши до зазначеного поняття право особи на встановлення та підтримання стосунків з іншими людьми, на визначення своєї персональної ідентичності, право на фізичну і моральну цілісність особи, включаючи, в тому числі, й свободу сексуальних стосунків.
В процесі розгляду справ щодо свободи сексуальних стосунків ( як складової приватного життя людини) Європейським судом зроблено значний внесок у визнання консенсуальних гомосексуальних відносин дорослих людей майже в усіх держав Ради Європи ( Dudgeon v. UK A 45 ( 1981 ); Modinos v. Cyprus A 259 ( 1993)). Незважаючи на те, що багато держав і людей ( з огляду на християнську мораль) виявляють негативне ставлення до одностатевих шлюбів, Європейський суд ( з огляду, в тому числі, й на виключення Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я в1991р. гомо сексуальності з міжнародної класифікації психічних та поведінкових розладів ) постановив кілька важливих рішень, законодавчо закріпивши на загальноєвропейському рівні визнання прав геїв та лес бійок як прав людини і неприпустимості дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації [4].
Кожна людина має право вільного вибору як власного іміджу, так і щодо того, ким вона себе вважає та демонструє певну уяву про себе суспільству і державі. Зокрема, актуальною є проблема, пов’язана із відмовою особам, які змінили стать ( транссексуалам). У внесенні відповідних виправлень до юридично значущих документів.
Заявниця в одній з таких справ стверджувала, що саме сприйняття себе з раннього дитинства як дівчини ( незважаючи на те, що з народженням була зареєстрована чоловічим ім’ям) призвело до зміни нею статі шляхом медичного втручання. Наразі її бажання укласти шлюб з коханим чоловіком наштовхується на відмову державних органів зареєструвати зміну її статі, нове ім’я, що є порушенням ст. 8 Конвенції. Європейським судом було визнано, що заявниця (внаслідок зазначеного) в повсякденному житті стикається з багатьма негативними моментами, що є несумісним з повагою до її приватного життя.
Відтак, навіть з огляду на сферу, що залишається на розсуд держави, в цьому випадку наявне порушення балансу між конкуруючими інтересами індивіда та суспільства вцілому, тобто порушення ст.8 Конвенції. На думку Суду (хоча і 15 голосами проти 6), особа має право визначати свою персональну ідентичність, і це право виходить за межі ” внутрішнього кола “ та віднесено до прав про повагу приватного життя в рамках ч.1ст.8 Конвенції (B v France A 232 .62 (1992)).
Стаття 8 Конвенції захищає сімейне життя ( з урахуванням того, що поняття “ сімейне життя” змінюється разом з розвитком суспільства, його соціальних та культурних традицій, розвитком біотехнологій та медицини ), сімейне життя включено безпосередньо до сфери приватного життя (із гарантією захисту від свавільного втручання держави).
Хоча Європейський суд привертав більше увагу саме до соціальних, ніж до біологічних аспектів проблеми щодо визначення того, чи дійсно існує сімейне життя за відсутності кровного зв’язку, він в справі X, Y & Z v. UK ( 1997) встановив, що взаємовідносини між чоловіком – транссексуалом ( раніше був жінкою ) та його дитиною, яка народилася внаслідок штучного запліднення від донора, складають сімейне життя. При прийнятті цього рішення Європейським судом було визнано суттєвим те, що, по-перше, в інших аспектах їх взаємовідносини не є відмінними від традиційного сімейного життя, а по-друге, транссексуал був залучений до запліднення як біологічний батько дитини. В цьому випадку Европейський суд нагадав, що поняття “ сімейне життя” у ст..8 Конвенції не зводиться виключно до шлюбу і може вміщувати інші фактичні відносини ( з огляду на їх стабільність , довго тривалість і т.п.)
Втручання в приватне життя може бути виправдано, якщо воно “передбачено законом “ та є “ необхідним в демократичному суспільстві “ (Kroon and Others v. the Netherlands A297-C.31 (1994)). Держава має продемонструвати “ нагальну соціальну потребу “ певних обмежень, що накладаються згідно з ч.2 ст.8 Конвенції. В справі Olsson v. Sweeden, 1981.P.53. Європейській суд зазначив: поняття “ необхідності “ передбачає, що втручання відповідає наявним соціальним потребам і є співставним з тією легітимною метою , яка переслідується демократичним суспільством ( таким, що сповідує толерантність та плюралізм).
Право брати шлюб та створювати сім’ю тісно пов’язане з правом на сімейне життя за ст.8 Конвенції, хоча вони мають і відмінності у певних аспектах. Так, ст.12 Конвенції стосується “ одноразових “ дій, наприклад, акту вступу до шлюбу, тоді як ст.8 Конвенції стосується певних відносин, які виникають як наслідок цих “ одноразових “ дій. Дія положень статті 12 обмежується, відповідно , особами, які досягли шлюбного віку, тоді як положення ст..8 Конвенції не стосується всіх. З огляду на зазначене, вбачається, що “сім’я” в розумінні ст.12 має більш вузьке значення, ніж в розумінні ст..8 Конвенції.
При формулюванні положень ст.12 Конвенції приймалась до уваги ситуація із наміром гетеросексуальної пари укласти шлюб і створити сім’ю. Внаслідок того, що останнім часом соціальні та моральні норми ( особливо у Західній Європі) зазнали значної трансформації , призвело до розгляду Європейським судом справ, наприклад, щодо порушення права транссексуалів на вступ до шлюбу відповідно до положень ст.12 Конвенції. Так у справі “ Van Oostewiyk v Belgium yudgment of 6 November 1980, Series A, № 40”, заявник, який змінив свою стать на чоловічу, стверджував, що відмова бельгійського уряду внести зміни до книги реєстрації народжень позбавляє його можливості реалізувати право на одруження. Більшість членів Європейської Коміссії констатували порушення статті 12, відзначивши, що хоча в Конвенції та національних правових системах поняття шлюбу та сім’ї є, фактично, тотожними , ніщо не свідчить на користь такого висновку та стосовно того, що здатність відтворення собі подібних є основною умовою шлюбу , або , що відтворення є головною метою шлюбу. Крім того, сім’я завжди може бути утворена і шляхом усиновлення дітей ( як це можуть робити і традиційні пари ).
Крім відмінностей між ст.. 12 і 8, слід відзначити й інші особливості статті 12 Конвенції, що включає в себе положення, яке дозволяє державі обмежувати право відповідно до національного законодавства, що регулює його здійснення. Вбачається, що таке застереження суперечить меті Конвенції в цілому, а саме – гарантії зазначеного права незалежно від норм національного законодавства.
Предмет та мета Конвенції як правового акту що забезпечує захист прав людини, вимагає, щоб її нормі тлумачились та застосовувались таким чином, щоб передбаченні гарантії були реальними та ефективними. Крім того, будь – яке тлумачення гарантованих прав та свобод має відповідати загальному духу Конвенції – правового акту, метою якого є забезпечення та розвиток ідеалів і цінностей демократичного суспільства.
Література:
1. Кофи Аннан. Выступление в Комиссии ООН по правам человека// Проблемы вмешательства. Выступление Генерального секретаря Организации объединенных Наций. ООН, 1999. – с. 20-21.
2. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 18 серпня 2011 р.: ( Офіційний текст ).- К.: Паливода А.В., 2011. – 56 с.
3. Огляд практики Європейського суду з прав людини: Норми та стандарти Конвенції про захист прав і основних свобод людини/ Міністерство юстиції України. – К.: Видавничий Дім “ Ін Юре “, 2001. – 64 с.
4. Інтернет-джерело: http: //www. Justinian.com.ua/article.php?id=3256.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
