Господарські товариства не є спеціальними організаційно-правовими формами, характерними тільки для аграрної сфери. Їх призначення, а отже і правосуб’єктність значно ширша – здійснення не забороненої законодавством господарської діяльності. Причому господарська компетенція господарських товариств значно ширша за своїм обсягом, ніж спеціально-галузева (аграрна) компетенція безпосередніх аграрних господарських товаровиробників, і може не включати коло спеціальних прав і обов’язків товариства, спрямованих на здійснення сільськогосподарської діяльності. Поряд з цим практика сприйняла такі організаційно-правові форми ведення сільського господарства.
Відзначимо, що на проблему відповідності аграрних господарських товариств сучасним умовам ведення сільськогосподарського виробництва існують різні погляди. Так, посилаючись на світовий досвід, деякі вчені вважають найефективнішою з організаційно-правових форм, утворених в результаті реформування сільськогосподарських організацій, так звану форму власності з часткою участі працівників у капіталі, якій відповідають господарські товариства. Між тим, окремі дослідники відзначають, що різноманітні товариства з різним ступенем довіри, приватні, приватно-орендні підприємства не сприймаються селянами, суперечать їхнім уявленням про економічний і соціальний уклад на селі, нарешті – традиціям, які є прямими витоками з общинного способу життя, общинного володіння земельними й іншими ресурсами на землі, де вони проживають [2, с.15]. Така полярність поглядів на одну проблему зумовлює закономірну необхідність її дослідження.
На сучасному етапі функціонування аграрних відносин в нашій країні акціонерне товариство (АТ), як один із видів аграрних господарських товариств, має безперечні переваги над іншими їх видами щодо можливості охопити майнову участь фактично необмеженої кількості власників майнових паїв, тобто практично все населення окремої сільської громади незалежно від особистого трудового внеску в діяльність товариства. Це сприяє захистові інтересів непрацездатних осіб. Проте цим, мабуть, і обмежується позитив даної форми господарювання для сільського населення. Обмін майна на акції в акціонерних товариствах найбільше характеризує об’єднання капіталів порівняно з відповідним об’єднанням осіб. Але такий порядок сприяє повному відчуженню сільських трудівників від власного майна.
В акціонерних товариствах існує своєрідний, відмінний від інших організаційно-правових форм, порядок виникнення відносин власності на майно, передане в обмін на акції. Якщо в інших формах господарювання між юридичною особою та її учасниками виникають зобов’язальні відносини, то в АТ ці відносини мають дещо інші властивості. На думку дослідників, правомочності учасників акціонерного товариства на його майно складніші, ніж зобов’язальні. Член акціонерного товариства не має права власності на майно акціонерного товариства, але й зобов’язальні права акціонера стосовно товариства досить обмежені і зводяться до одержання частки при розподілі майна ліквідованого АТ. Саме акціонерне товариство перед акціонером жодних зобов’язань з викупу акцій або їх грошової компенсації не несе [1, с.115-116].
Наступною негативною підставою для можливості застосування акціонерної форми в аграрному виробництві є те, що, набуваючи акції при створенні акціонерного товариства і передаючи останньому кошти чи майновий пай, акціонер при неефективній діяльності товариства може фактично позбутися своєї і так безпосередньо незначної власності. Маючи тільки право вимоги на частку у ліквідаційній квоті майна акціонерного товариства, акціонер ризикує втратити своє майно при припиненні товариства. Внаслідок ліквідації товариства всі ліквідні активи, які дійсно мають певну цінність, дістаються попереднім чергам кредиторів.
Дуже негативний вплив має і порядок оперативного управління сільськогосподарським акціонерним товариством. Взагалі у АТ існує модель власності з відокремленим правом управління, в результаті чого акціонери майже не мають ефективної влади над підприємством, яку сконцентровано в руках групи управлінців [3, с.112-114]. Саме це і дає можливість органам управління товариства зловживати своїми правами.
Спричинює певні труднощі і запровадження приватних акціонерних товариств в аграрну сферу. На цілком переконливу думку Є. Суханова, намагання «закритись» від сторонніх інвесторів породжене спробами досягти негайних результатів і є зовсім недалекоглядним. Нормальному товариству все одно будуть потрібні додаткові інвестиції, одержати які від своїх акціонерів йому не вдасться (бо це, як правило, його ж наймані працівники, які не володіють необхідним капіталом), а від зовнішніх інвесторів через закритість товариства це буде неможливо [4, с.93]. В аграрній сфері і так не вистачає залученого капіталу, а «закритість» цього виду акціонерних товариств тільки посилює дану тенденцію, що, безумовно, призводить до зниження загальної ефективності виробництва.
Вищенаведені визначальні властивості акціонерних господарських товариств, що суперечать соціально-економічним чинникам нинішнього сільського буття дозволяють зробити логічний висновок про недоцільність застосування в сучасних аграрних відносинах цієї форми господарювання, незважаючи на її розповсюдженість на практиці.
Література:
1. Басин Ю.Г. Юридические лица по гражданскому праву // Избранные труды по гражданскому праву. – СПб., 2003. – С. 100 – 131.
2. Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. – К.: Логос, 1996. – 224 с.
3. Рубанов А.А. Проблемы совершенствования модели права собственности // Развитие системы советского гражданского права. – М., 1986. – С. 77 – 114.
4. Суханов Е. Акционерные общества и другие юридические лица в новом гражданском законодательстве // Хозяйство и право, 1997. – № 1. – С. 90 – 100.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
