Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна, застосування якого регламентовано ст. ст. 170–175 КПК України. Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Під час досудового розслідування за наявності підстав для застосування арешту майна слідчий суддя постановляє ухвалу. Відповідно до ст. 175 КПК України, ця ухвала підлягає негайному виконанню слідчим, прокурором.
Виконання ухвали слідчого судді про арешт тимчасово вилученого майна полягає у вжитті заходів щодо належного його зберігання або реалізації. Якщо це майно є речовим доказом, то необхідно діяти згідно з вимогами Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України» [1].
Арештоване майно, яке має процесуальний статус речового доказу, відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 100 КПК України може бути передано для його зберігання або реалізації до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі – Національне агентство).
У абз. 7 ч. 6 ст. 100 КПК України передбачено, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності – за рішенням слідчого судді Національному агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абз. 1 цієї частини, такої самої вартості – для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.
У ч. 7 ст. 100 КПК України вказано, що у випадках, передбачених п.п. 2, 4 та абз. 7 ч. 6 цієї статті, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор має звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, яке розглядається згідно із ст. ст. 171–173 цього Кодексу. Прокурор у випадку, передбаченому абз. 7 ч. 6 цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали слідчого судді надсилає копію цієї ухвали Національному агентству зі зверненням щодо прийняття активів, а також вживає невідкладних заходів до передачі цих активів цьому агентству.
Про передавання Національному агентству арештованого майна також зазначається у ч. 3 ст. 59 Закону України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність» [2]. Передбачено, що у випадках, встановлених законом, майно або кошти банку, а також кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, на які накладено арешт, передаються в управління (перераховуються на рахунки) Національного агентства не пізніше наступного робочого дня після надходження до банку вимоги цього агентства та доданих до неї копій звернення прокурора та ухвали слідчого судді про накладення арешту.
Про порядок прийняття та управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, йдеться у Розділі III Закону України від 10 листопада 2015 р. «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» [3].
Правила наступні: – Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову – лише щодо позову, пред’явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року; – зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після її винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора; – управління грошовими коштами у готівковій та безготівковій формах у будь-якій валюті, а також банківськими металами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, здійснюється Національним агентством шляхом: 1) їх розміщення на депозитних рахунках Національного агентства у відповідній валюті або банківському металі, відкритих у державних банках, визначених на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі, за договором банківського вкладу на вимогу, за наявності висновку Національного банку України про визнання банку проблемним або неплатоспроможним; 2) продовження їх розміщення до закінчення строку дії договору депозиту на депозитному рахунку власника в банку, в якому вони були розміщенні на момент накладення арешту, із забороною здійснення видаткових операцій та виплати процентів чи доходу в іншій формі згідно з умовами договору; – управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.
Недоліком кримінального процесуального законодавства є те, що не визначений порядок виконання ухвали слідчого судді про арешт майна, яке тимчасово не вилучалось.
У юридичній літературі слушно відмічається, що порядок виконання ухвали про арешт майна повинен мати чітку законодавчо визначену процесуальну форму, що вимагає суттєвого розширення змісту ст. 175 КПК України [4, с. 12]. Цю статтю запропоновано доповнити такими положеннями: слідчий, прокурор оголошує власнику чи володільцю майна судове рішення про арешт майна та вимагає його видачі; у разі відмови добровільно виконати цю вимогу, або при наявності переконливих даних, що не все майно видано, проводиться обшук в порядку, встановленому цим Кодексом; про виконання ухвали про арешт майна складається протокол, де має бути вказано перелік майна, на яке накладено арешт, із зазначенням індивідуальних ознак речей, особу, відповідальну за збереження арештованого майна, та підтвердження того, що вона попереджена про кримінальну відповідальність за незбереження арештованого майна; копія цього протоколу вручається особі, на майно якої накладено арешт [5, с. 113–114].
Також висловлена пропозиція доповнити ст. 175 КПК України наступними положеннями: майно, на яке накладено арешт, описується; опис додається до протоколу арешту майна, а його копія вручається особі, на майно якої накладено арешт; не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис і членами її родини; перелік цих предметів визначено у Додатку до Кримінального кодексу України; для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який підписує протокол і опис майна з його оцінкою [6, с. 123].
Нами поділяються ці пропозиції щодо удосконалення редакції ст. 175 КПК України. Законодавець має чітко визначати, які процесуальні дії повинен провести слідчий, прокурор з виконання ухвали слідчого судді про арешт майна, яке тимчасово не вилучалось.
Список використаних джерел:
1. Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України: постанова Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104. Офіційний вісник України. 2012. № 91. Ст. 3697.
2. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 5–6. Ст. 30.
3. Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів: Закон України від 10 листопада 2015 р. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 1. Ст. 2.
4. Білоус О. В. Засада недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». К., 2015. 21 с.
5. Удалова Л. Д., Білоус О. В. Засада недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні. К. : КНТ, 2015. 180 с.
6. Лепей М. В. Арешт майна у кримінальному процесі: дис. …на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». К., 2017. 191 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
