У країнах Західної Європи для розгляду й вирішення як індивідуальних, так і колективних трудових спорів (які там називаються юридичними спорами або конфліктами права) використовуються суди. Але тільки в деяких країнах це звичайні цивільні суди (Італія, Нідерланди). У більшості країн діють спеціалізовані суди з трудових справ [2, с. 87]. На сьогодні трудові суди функціонують у ряді країн (зокрема, у Німеччині, Фінляндії, Великій Британії, Франції, Австрії, Бельгії, Данії, Люксембурзі, Іспанії, Португалії, Швейцарії (в окремих кантонах), Швеції, Норвегії, Канаді (у провінції Квебек), Новій Зеландії, Ізраїлі). У Сполучених Штатах Америки, Японії, Канаді (на федеральному рівні й у англомовних провінціях) діють спеціалізовані адміністративні органи, що виконують судові функції.
Трудові суди розвинених країн розрізняються за декількома параметрами: а) рівнем компетенції, тобто за категоріями справ, що знаходяться в їхній юрисдикції (однак, зазвичай, це юридичні спори (конфлікти права), як індивідуальні, так і колективні); б) складом (тристоронні, двосторонні або одноособові); в) вибором і роллю непрофесійних судів у тристоронніх судах; г) ступенем використання досудових (примирних) процедур; д) процесуальними повноваженнями та іншими характеристиками.
Виходячи з аналізу зарубіжного досвіду та національної судової системи, на думку І.В.Дашутіна, в Україні доцільною є така система спеціалізованих трудових судів в Україні: місцеві трудові суди, апеляційні трудові суди та Вищий трудовий суд України [1, с. 111]. З точки зору елементів системи запропонована система досить логічно «впишеться» у рамки існуючої судової. Однак більш складним є питання діяльності таких судів у межах національної судової системи.
Доречно звернути увагу на те, що діяльність трудових судів у величезній більшості країн побудована на принципах тристороннього співробітництва (трипартизму). Судові справи розглядає колегія у складі професійного судді й двох непрофесійних суддів, висунутих профспілками та організаціями роботодавців. Такий склад покликаний забезпечити всебічний і неупереджений розгляд спору і справедливе рішення.
Суд по трудових справах Швеції має тристоронню структуру. До нього входять: професійні судді, судді, призначувані за рекомендацією профспілок і судді призначені за пропозицією організацій підприємців (засідателі). Усі судді призначаються урядом. Судова колегія по розгляду конкретної справи зазвичай складається із семи суддів: чотири судді представляють працівників і підприємців, два члени суду – професійні судді, один член суду може бути не юристом, але особою, глибоко обізнаною в правових трудових питаннях. Нескладні справи трудовий суд може вирішувати в більш вузькому складі, в окремих (рідких) випадках навіть одним професійним суддею. Як апеляційна інстанція на рішення цивільних (районних) судів, суд по трудових справах засідає у складі трьох суддів (професійний суддя і два засідателі) [3, с. 303].
У ФРН діє система спеціалізованих судів з трудових справах, що складається із судів трьох інстанцій. Так, суди з трудових справах першої інстанції та земельні суди у трудових справах працюють у складі голови – професійного судді й двох засідателів: одного – від підприємців, іншого – від працівників. Професійні судді призначаються за рекомендацією земельних відомств з праці й за погодженням з органами юстиції на певний строк або довічно. Непрофесійні судді (засідателі) призначаються земельними відомствами з праці строком на 4 роки (з правом переобрання на наступні роки) за списками, запропонованими профспілками, організаціями підприємців, муніципальними та іншими державними органами. Більшість засідателів від найманих робітників – це профспілкові функціонери (у тому числі ті, хто вийшов на пенсію) і державні службовці, з боку підприємців – менеджери і власники підприємств, представники підприємницьких асоціацій [4, с. 149].
Досвід тристоронньої структури суду, на думку Т.А.Занфірової, було б доцільно використати і при визначенні засад функціонування вітчизняної системи трудової юстиції, що дало б змогу в судовому розгляді трудового спору, здійснюваному колегією у запропонованому складі, поєднати теоретичні знання судді-юриста і практичний досвід суддів-непрофесіоналів, що забезпечило б об'єктивність, обґрунтованість і оперативність вирішення трудового спору по суті. [1, с. 88].
Але таку систему, незважаючи на визначення розвитку трудової юстиції логічним наслідком визнання автономії трудового права, необхідною умовою підвищення авторитету та ефективності трудового права, можна визначити виключно завданням перспективним, виконання якого в один етап неможливе.
Література:
1. Дашутін І.В. Шляхи вдосконалення судового захисту трудових прав громадян // Форум права. – 2008. – № 1. – С.108-112 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08divtpg.pdf
2. Занфірова Т.А. Процесуальні правовідносини з вирішення трудових спорів і конфліктів / Т.А.Занфірова // Економіка та держава. – 2007. – № 4. – С.86-88.
3. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. — М.: Дело, 1999. – 728 с.
4. Киселев И.Я. Трудовые конфликты в капиталистическом обществе. Соц-правовые аспекты. – М: Наука, 1978. – 240 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
