Поняття «верховенство права» значною мірою спирається на ідею справедливості права. Ось рядки з «Бориса Годунова» О. С. Пушкіна, в яких монах-літописець отець Пімен пише про свого наступника: «И, пыль веков от хартий отряхнув, правдивые сказания перепишет…». Саме так, а не навпаки. В тому й геніальність О. С. Пушкіна. Тобто первинне, істинне дослідник обтрусить від ідей, які (висловлюючись метафорично), захопившись собою, відволіклися від власних витоків і місії, стали неприродними, наносними.
Справедливе юридичне положення є логічним (іншими словами обґрунтованим, правильним), логічне – справедливим (тут не йдеться про те, що формально-логічне розуміння в ряді випадків (наприклад, стосовно кваліфікації вчинку, який формально підпадає під кваліфікований і привілейований склади злочину) програє колізію принципу гуманізму), справедливе – збалансованим, збалансоване – справедливим, логічне – збалансованим, збалансоване – логічним. Словосполучення «справедливість/несправедливість юридичного положення А», «логічність/нелогічність юридичного положення А», «збалансованість/розбалансованість юридичного положення А» є синонімами. Це стосується характеристик юридичного положення в цілому, групи певних характеристик юридичного положення, певної характеристики юридичного положення. Отже, йдеться про по-різному (шляхом використання різних термінів) сформульовані еквівалентні (однакові за змістом, сенсом) поняттями (кожне з яких і саме є системою понять), тобто поняття, які відображають одну й ту саму сутність.
Більш-менш певним шляхом досягнення справедливості в праві є використання принципу і методу збалансованості права, тобто відповідності права уявленням про необхідність (це пов’язано із диференціацією) і достатність (це пов’язано із інтеграція). Справедливістю мають характеризуватися всі компоненти кримінального права. На практиці же ситуація часто є протилежною.
Кримінальне право складається з великої кількості компонентів. Межі узагальнень при виділенні компонентів кримінального права мають, серед іншого, ієрархічний характер. В кримінальному праві існує дуже велика кількість колізій не тільки між ідеями, які відносяться до різних компонентів кримінального права (це, наприклад, такі компоненти як наука кримінального права, позитивне кримінальне право, правозастосовна практика у сфері кримінального права; ще приклад: побутова, компетентна, професійна правосвідомість у сфері кримінального права), а й між ідеями, які відносяться до одного й того самого компоненту кримінального права (наприклад, колізії в межах наукової правосвідомості, колізії в межах позитивного кримінального права, колізії в межах правозастосовної практики у сфері кримінального права). Висловлюючись футбольною термінологією, розриви між лініями і відповідні дисбаланси є занадто великими. Як правило, у вітчизняних дослідницьких роботах розглядаються колізії у сфері позитивізму. Водночас В. О. Туляков наводить аналіз невідповідностей у сфері кримінального права з інших позицій, зокрема, з позицій соціологічної школи права (див., наприклад, [1]). Справді, необхідно визнати реальність, яка полягає в тому, що тією чи іншою мірою практично у кожного були, є та будуть певні уявлення про належне і суще в тих чи інших компонентах кримінального права. Й уявлення ці часто різняться від людини до людини. Ледве не на кожній кухні певною мірою існує своє кримінальне право. І, звісно, не тільки кримінальне. Тим більше це стосується поглядів на справедливість в кримінальному праві, оскільки точки зору на різномасштабні питання справедливості характеризуються великою різноманітністю. Проте на фундаментальному рівні спільне здатне домінувати. Необхідно якомога краще з’ясувати, яким чином юристи мають це враховувати при вдосконаленні їх ідей і практик у сфері кримінального права.
Принцип справедливості кримінального права проявляється, зокрема, в тому, що складається ситуація, за якої люди вважають кримінальне право справедливим, а також в тому, що у сфері професійної правосвідомості та життєдіяльності повинна існувати та існує відповідність (зокрема, на рівні науки кримінального права, позитивного кримінального права і правозастосовної практики у сфері кримінального права) між ситуаціями, до яких застосовуються засоби кримінально-правового впливу, і такими засобами.
Тепер можна звернутися до розгляду відновлення справедливості (індивідуальної та колективної) як цілі покарання (щоправда, має місце точка зору, згідно з якою ціллю покарання є тільки кара, а всі інші цілі, які приписуються покаранню, насправді є цілями поєднаних із покаранням заходів, і заходи ці поки що не дістали окремих назв. Втім, помста здатна сприйматись тими чи іншими людьми як відновлення справедливості). Згадана ціль є проявом принципу справедливості кримінального права. Він є тестом на належний (зокрема, ефективний і водночас гуманний) рівень реакції на злочин з боку різних акторів. Держава призначенням покарання (зрозуміло, воно повинно призначатися за принципом ultima ratio) має забезпечувати у засуджених, жертв злочинів, інших причетних осіб, суспільства (хоча би переважної частини членів суспільства, а навіть і це складно) усвідомлення справедливості кримінального права (якщо би кримінальне право України ще було справедливим, а воно зараз є далеким від цього). Ось невичерпний перелік компонентів зазначеного відновлення справедливості (звичайно, викладене нижче відноситься до сфери належного і тому зараз може виглядати дещо пафосно та ідеалізовано через неналежний рівень досяжності; так, не потрібно бути наївним: справді, у сфері сущого часто мають місце зворотні явища):
1) реалізація у зв’язку із призначенням покарань цілі відновлення, компенсації порушених вчиненням злочинів прав жертв злочинів, зокрема через надання жертвам злочинів права висловлюватись з питань призначення покарання; забезпечення належного поводження з жертвами злочинів, зокрема, належної уваги до них;
2) примирення між, з одного боку, засудженими і, з іншого боку, жертвами злочину, іншими причетними особами, суспільством (групами осіб, населенням, органами публічної влади). Примирення у сфері кримінального права не зводиться до відповідного примирення при звільненні від кримінальної відповідальності;
3) призначення покарання певній особі або хоча би (для початку, як має обґрунтовано сподіватися суспільство) одному представнику певної групи населення, яка (особа, група) тероризувала населення, займалася свавіллям, спроможне викликати почуття радості у населення: нарешті це відбулося, остогидла особа або учасник остогидлої групи належним чином знешкоджені, а відповідні органи державної влади не самоусунулися від складностей людей! Мова йде, наприклад, про так званих мажорів, які вчиняють такі злочини як умисне завдання тілесних ушкоджень, вимагання, хуліганство, злочинне порушення правил дорожнього руху. (До речі, радість людей здатна бути викликана і відмовою від призначення покарання. Так трапилося у зв’язку із виправданням присяжними Віри Засулич, яка здійснила два постріли із вогнепальної зброї в петербурзького градоначальника Федора Трепова. В історії адвокатури ця подія розглядається як яскравий прояв адвокатського мистецтва Петра Александрова, тріумф інституту адвокатури. Інша когнітивна та емоційна оцінка цієї події у Едварда Радзинського. Він зазначає, що із цих пострілів почалася російська революція).
Вчинення злочину тією чи іншою мірою може завдати колективної психічної шкоди, зокрема, викликати масове обурення в тих чи інших масштабах. Призначення виваженого покарання спроможне призвести до морального схвалення суспільством правильно (так, це справді вкрай складні оціночні поняття навіть для спеціалістів) призначеного покарання, виникнення почуття задоволеності у членів суспільства; це один із засобів досягнення того, що потреба суспільства відчути відновлення соціальної справедливості має буде задоволеною (оскільки суспільство бачитиме, що цілі покарання впроваджуються в життя, зокрема, справедливе покарання відбулося). Призначення виваженого покарання спроможне також продемонструвати суспільству, що держава існує не тільки на папері (в електронній формі) за гроші платників податків, а є ефективним щитом і мечем суспільства, і це також здатне викликати задоволеність людей. Під виваженим покаранням мається на увазі такий компонент об’єктивної сторони складу покарання як покарання, яке, зокрема, містить баланс між, з одного боку, реалізацією положення про юридичну рівність всіх перед законом, відповідні однакові стандарти – тобто мова йде про прояв зрівняльного аспекту принципу справедливості – і, з іншого боку, реалізацією положень про диференціацію та індивідуалізацію кримінальної відповідальності – тобто мова йде про прояв розподільчого аспекту принципу справедливості;
4) вчиненням злочину негативним чином змінюється життя людей (що не заперечує користі ряду злочинів, наприклад, превенція перетворення на жертв злочинів, як-от недопущення надмірної безтурботності, підтримання рівня готовності дати відсіч злочинцям: все одно в суспільстві нинішнього виду злочини не можуть не вчинятись). А призначення покарання здатне відновити нормальний стан речей (втім, як мінімум, з позицій сущого, не завжди), викликавши почуття справедливості у людей (в ідеалі, зрозуміло, у засудженого, як і у жертв злочинів, інших причетних осіб, суспільства);
5) держава призначенням покарання має показувати засудженим, жертвам злочинів, іншим причетним особам і запевнювати суспільство, що безпека і спокій людей знаходяться під державною охороною і ця охорона є надійною. Викладене стосується спогадів, переживань моменту та очікувань людей. Держава призначенням покарання повинна створити у засуджених, жертв злочинів, інших причетних осіб, суспільства обґрунтовану впевненість в тому, що держава здатна призначати правильне покарання взагалі і в конкретному випадку, що і зробила (чи зробить – хоча це вже точніше ціль створення впевненості у відновленні справедливості у випадку вчинення злочину в майбутньому) у відповідному випадку. Це характеризується, зокрема, такою ціллю як досягнення виникнення у засуджених, жертв злочинів, інших причетних осіб, суспільства доброї репутації (доброго іміджу), авторитетності, позитивного образу (в тому числі самообразу) кримінальної юриспруденції (зокрема, кримінально-правової політики), поважного ставлення до них як взагалі, так і стосовно відповідного конкретного випадку реалізації кримінально-правового і пов’язаного із ним впливу на засудженого. Ця ціль має досягатися, наприклад, шляхом закріплення і реалізації формул балансів (тобто адекватності, пропорційності, домірності, врівноваженості і т. ін.) між, з одного боку, характеристиками передбаченої кримінально-правовими положеннями моделі злочину (зокрема, «портретами» суб’єкта злочину і жертви злочину) і, з іншого боку, характеристиками кримінально-правових положень, які регулюють питання покарання. Крім того, звичайно, повинен мати місце баланс між, з одного боку, характеристиками конкретних злочинів (зокрема, характеристиками конкретних суб’єктів злочинів (наприклад, каяттям за його наявності), конкретних жертв злочинів та конкретної шкоди, завданої жертвам злочинів) і, з іншого боку, призначеними у відповідних випадках покараннями, тобто характеристиками позбавлення, обмеження прав засудженого.
Зрозуміло, що фактори забезпечення справедливості у сфері кримінального права не зводяться до тих, які прямо (безпосередньо) передбачені в тексті положень позитивного кримінального права. Наведені питання неможливо ефективно вирішити без якісно нової системології.
Література:
1. Туляков В. О. Сингулярність кримінального права та державний примус / В. О. Туляков // Правовий вплив на неправомірну поведінку: актуальні грані : Монографія [Текст] / за ред. О. В. Козаченка, Є. Л. Стрельцова; НУ «ОЮА», каф. крим. права та ін. крим.-прав. дисциплін Миколаїв. ін-т. права, ПРЦ НАПрНУ, ГО «Всеукр. Асоціація крим. права». – Миколаїв : Іліон, 2016. – 768 с. – С. 23-30. – 8 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
