ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЩОДО КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
11.02.2008 19:48
Автор: Середюк Вікторія Василівна, аспірантка кафедри конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
[Конституционное право. Международное право]
У сучасних умовах інформація виступає одним із найважливіших чинників розвитку та функціонування громадянського суспільства, гарантією належної реалізації зв’язків між державою і кожним членом суспільства. Інформоване і активне суспільство – головна ознака країн, які досягли успіху. Засоби масової інформації слугують у них механізмом, що зв’язує владу і громадянина. Інформація проникає у всі сфери життя людей і суспільства, а саме життя неможливе в інформаційному вакуумі.
Інформаційний бум став актуальним і для України. По-перше, тому, що країна стала на шлях демократизації, гуманізації, формування громадянського суспільства і правової держави. По-друге, тоталітарне мислення, притаманне „пострадянському простору”, потребувало реформування, що першими відчули засоби масової інформації.
Безперечно, що розвиток інформаційного середовища України, нерозривно пов’язаний з подальшою демократизацією політичного та суспільного життя, з реформуванням соціально-економічної сфери, повинен знайти своє законодавче закріплення.
Конституційне регулювання тієї чи іншої сфери життя суспільства виступає базовим для подальшої регламентації в поточному законодавстві. Це в повній мірі може бути віднесено і до регулювання інформаційних відносин, у тому числі і в сфері масової інформації.
Положення Конституції України не акцентують увагу саме на засобах масової інформації, в цілому вони складають досить міцний фундамент регламентування правових відносин в цій важливій сфері життя суспільства. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ст.34 Конституції України). По суті, це конституційне положення проголошує відкритість засобів масової інформації. Поряд з цим частина 3 згаданої статті вводить обмеження права на інформацію, яка пов’язується з інтересами національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку. Метою такого обмеження є запобігання заворушенням чи злочинам, забезпечення охорони здоров’я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Такий підхід об’єктивно виправданий і в повній мірі відповідає міжнародній практиці, досвіду правового регулювання права на інформацію в інших країнах світу. Наведені обмеження необхідні також і при розповсюдженні масової інформації.
Ряд конституційних положень також має відношення до діяльності засобів масової інформації і пов’язується з окремими видами інформації. Перш за все, це стосується такого важливого виду інформації, як правова інформація, обіг якої значною мірою забезпечується засобами масової інформації. Відповідно, засоби масової інформації є одним із найдієвіших факторів формування та підвищення рівня правової культури населення. З огляду на це, важко переоцінити значення ст.57 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується право знати свої права та обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; у протиправному разі вони є нечинними. Не менш значущим є забезпечення обігу інформації про стан навколишнього середовища та інших чинників, які прямо пов’язані з забезпеченням здоров’я людини. Мова йде про положення ст.50 Конституції України, яка проголошує право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та гарантує право вільного доступу до інформації про його стан, про якість харчових продуктів і предметів побуту.
Окреме місце у Конституції виділяється питанням гарантування права на інформацію. Так, відповідно ст.32 Конституції України, кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Важливим є і закріплення на конституційному рівні заборони збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу без її згоди.
Але попри все, слід зауважити, що аналізуючи ст.ст. 32, 34, 50, 57 Конституції України, можна сказати, що всі вони відносяться до масової інформації опосередковано. Конституція України чітко не закріплює свободу масової інформації та не встановлює гарантії її реалізації, що в подальшому відображається і на поточному законодавстві в інформаційній сфері, і на практичній діяльності засобів масової інформації.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р.
2. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти. – Х., 2000
3. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации. – К., 2001
4. Свобода інформації. Теорія та практика / Харківська правозахисна група. – Х., 2007
e-mail: viktoria_7f@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
