Механізм кримінально-правового захисту майнових прав та інтересів в економічній сфері формувався протягом століть. Тому й норми про банкрутство відіграють у названому механізмі особливу роль. Окрім виконання головного завдання – захищати права і законні інтереси кредиторів та інвесторів, сьогодні ці норми захищають інтереси інвесторів господарських організацій, їх працівників, а також економічні інтереси суспільства. Як показує практика, застосування норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за злочин доведення до банкрутства, викликає певні складнощі.
Доведення до банкрутства (ст. 219 КК України) репрезентує раніше цілий комплекс посягань у сфері банкрутства та продовжує становити собою суспільну небезпечність для відносин у сфері господарювання, оскільки здатне завдати велику матеріальну шкоду державі чи кредиторам. Цей злочин загрожує встановленому законодавством порядку здійснення господарської діяльності у частині забезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов’язаних з неплатоспроможністю суб’єктів господарської діяльності, яка юридично фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб’єкта. Чинне законодавство України про банкрутство (ч. 3 ст. 215 ГК України) передбачає відповідальність за умисне банкрутство (доведення до банкрутства). А стаття 219 КК України, що передбачає відповідальність за доведення до банкрутства, деталізує та уточнює це поняття. Згідно з положеннями даної статті, доведення до банкрутства – це умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином – засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.
Основним безпосереднім об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, що виникають з приводу забезпечення правопорядку у сфері господарювання відповідно до принципів господарської діяльності. Додатковим безпосереднім об’єктом виступають відносини власності, а додатковим факультативним – відносини сфери оподаткування. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 219 КК Укрaїни, полягає в заподiяннi матерiальних збиткiв кредиторам i державi внаслiдок неповернення кредитiв та непогашення боргiв, ухилення вiд сплати податкiв, зборiв, інших обов’язкових платежів, зміни права власностi на майно пiдприємства у разі його приватизації за меншою вартістю. Доведення до банкрутства, позбавляючи працiвникiв робочих мicць, збiльшуе соціальну напругу у суспільстві, порушує право громадям на працю.
Об'єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак: 1) діяння, спрямованого на створення стійкої фінансової неспроможності (неплатоспроможності) суб’єкта господарської діяльності; 2) наслідків у вигляді стану стійкої фінансової неспроможності та великої матеріальної шкоди державі чи іншим кредиторам; 3) прямого причинного зв’язку між діянням та наслідками.
За конструкцією об’єктивної сторони склад злочину є матеріальним, оскільки диспозиція кримінально-правової норми передбачає настання будь-якого з двох наслідків. Перший це стан стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, другий – велика матеріальна шкода державі чи кредиторам. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків – великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.
У кримінально-правовій науці зазначається, що в разі, коли доведення до банкрутства супроводжується вчиненням злочину проти власності або злочину у сфері службової діяльності, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю, крім ст. 191 КК України, за ст. 364 КК України, за ст. 366 КК України, а у випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що власник чи службові особи віддавали розпорядження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 219 та 205 КК України. Якщо цінності було довірено винному і намір його спрямовано на викрадення зазначених цінностей, у результаті чого завдано прямої матеріальної шкоди, то вчинене варто кваліфікувати як викраденння. Доказами тут можуть бути операції з грошовими рахунками організації: перерахування коштів на особисті грошові рахунки, переведення у готівку та вилучення коштів. Якщо ж дії не спрямовано на присвоєння належних організації матеріальних цінностей, їх варто кваліфікувати як зловживання службовим становищем. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Ставлення винної особи до передбачених диспозицією кримінально-правової норми наслідків може бути як умисним, так і необережним. У разі необережного ставлення службової особи до діяння, що призвело до стійкої фінансової неспроможності та завданої великої матеріальної шкоди, вчинене слід кваліфікувати за ст. 367 КК як службову недбалість.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони доведення до банкрутства є мотив і мета. Метою вчинення злочину є створення стану стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності.
Отже, за своєю суттю, банкрутство як цивільно-правова категорія є невід’ємною частиною і нормальним явищем ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби. Це нове для нашої держави поняття, яке щораз частіше нагадує про себе судовими процесами, в результаті яких підприємства, що не в змозі виконати зобов’язання перед кредиторами і бюджетом, оголошуються банкрутами, тому головним питанням кримінальної відповідальності залишається вдосконалення його та приведення до європейських стандартів.
|