Забезпечення збереження багатств нашої планети є завданням кожної особи, держави та людства в цілому. У зв’язку з тим, що події у світі кожного дня не стоять на місці, надзвичайного значення набуває проблема управління екологічними загрозами, зокрема, транскордонними (як забруднення повітря, забруднення водних ресурсів, втрата біорізноманіття). Це вимагає нового підходу до глобального, регіонального, національного і місцевого реагування на зазначені виклики.
Актуальним, на мою думку, є питання інтегрування вітчизняного законодавства до законодавства більш розвинених країн. До цього варто зазначити, що ратифікація Законом України від 16 вересня 2014 р. №1678-VII Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (від 21 березня 2014 р. і 27 червня 2014 р.) [1], є історичною подією в розбудові двосторонніх відносин між Україною та ЄС, що текстуально закріплює вибір України на користь сучасних європейських цінностей. Після підписання Угоди на офіційному сайті Мінприроди розміщено Національну стратегію наближення (апроксимації) законодавства України до права ЄС у сфері охорони довкілля [2].
Варто зазначити, що Законом України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політки України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 р. № 2818-VI врегульовано головні напрямки вдосконалення екологічного законодавства, крім того, визначено, що виконання міжнародно-правових зобов’язань у сфері забезпечення екологічних прав людини, охорони довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки, а також міжнародне співробітництво у цих сферах розглядаються як основні інструменти реалізації екологічної політики країни.
Незважаючи на наявність широкої нормативної бази, наразі екологічне законодавство має питання, що потребують вирішення для гарантування зручного та реального його використання.
Першим із них, звичайно, постає питання систематизації. Як доречно зазначає А. П. Гетьман, нині екологічне законодавство України – багатогалузева система нормативних актів різної юридичної сили, що ускладнює їх використання та призводить до численних суперечностей між ними або неузгодженості окремих актів, дублювання. Наявність нормативних приписів у великій кількості правових актів створює значні труднощі не тільки в їх практичному використанні, а й для фахівців у галузі екологічного права [3]. Усе більшого поширення набуває систематизація реформованого екологічного законодавства у формі кодифікації. На думку вчених-правознавців, кодифікація екологічного законодавства – одне з актуальних питань сучасної теорії екологічного права, її застосування в реальній практиці законотворення.
Як уже зазначалось, на сьогодні в Україні триває достатньо складний процес адаптації законодавства до норм і стандартів Європейського Союзу, у тому числі і норм екологічного законодавства. Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, передбачено поступове наближення законодавства України до права та політики ЄС у сфері охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, Україна має адаптувати своє законодавство до 26 директив та 3 регламентів ЄС у таких секторах як: управління довкіллям та інтеграція екологічної політики у інші галузеві політики; якість атмосферного повітря; управління відходами та ресурсами; якість води та управління водними ресурсами, включаючи морське середовище; охорона природи; промислове забруднення та техногенні загрози; зміна клімату та захист озонового шару; генетично модифіковані організми [4].
Незважаючи на позитивний досвід країн – членів ЄС у сфері секторального реформування екологічного законодавства, повне дублювання окресленого підходу до його систематизації може призвести до появи значної кількості неузгодженостей у правовому регулюванні екологічних правовідносин. Таке врегулювання (без системних заходів) може завадити практичній реалізації будь-яких новацій і ускладнити процес розроблення, створення і прийняття в майбутньому єдиного кодифікованого екологічного нормативно-правового акта. Вищезазначене свідчить про потребу першочергового перегляду на системних засадах норм чинного екологічного законодавства і внесення відповідних змін до законів України й підзаконних актів [5].
Важливою стадією покращення екологічного законодавства має стати забезпечення дотримання, а саме контроль і нагляд за вже втіленими змінами до чинної нормативно-правової бази, проте наразі ще не розроблено дієвого механізму реалізації цієї стадії.
Проте реформування вітчизняного екологічного законодавства треба здійснювати перш за все з урахуванням таких факторів, як-от: а) обґрунтування необхідності, доцільності й чіткого окреслення меж його систематизації; б) визначення форм останньої та їх особливостей; в) установлення суб’єктів систематизації [6].
Усе це підтверджує необхідність реформування екологічного законодавства та обумовлює потребу в розробленні єдиної, логічно послідовної, всебічно обґрунтованої концепції систематизації екологічного законодавства, пошуку її можливих оптимальних форм, які базуватимуться на чинниках еколого-правової доктрини
Література:
1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони : Закон України від 16.09.2014 №1678-VII // Відом. Верхов. Ради України. – 2014. – №40. – Ст. 2021.
2. Національна стратегія наближення (апроксимації) законодавства України до права ЄС у сфері охорони довкілля [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/adaptation/3133-natsionalna-stratehiianablyzhennia-aproksymatsiia-zakonodavstva-ukrainy-do-prava-yes-v-haluzi-okhorony-dovkillia. – Заголовок з екрана.
3. Гетьман А. П. Проблеми реформування екологічного законодавства: до питання про створення Екологічного кодексу України / А. Гетьман // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 3 (46). – Х. : Право, 2006. – С. 172–181.
4. Наместнік В.В. Реформування екологічної сфери в Україні / журнал «Державно-управлінські студії» - наукове видання з питань державного управління №2 – 2017 – С.1-3
5. Балавацкая Д.А. Проблемы систематизации национального экологического законодательства в контексте евроинтеграции / Право та інновації № 4 (16) – 2016. – С. 78-85.
6. Rehbinder E. Points of Reference for a Codification of National Environmental Law / E. Rehbinder // The Codification of Environmental Law. Proceeding of the International Conference in Ghent, February 21 and 22, 1995. – Kluwer Law International, 1996. – Р. 157–166.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
