З початку збройного конфлікту на сході України за даними СБУ з полону самопроголошених ЛНР/ДНР було звільнено щонайменше 3084 особи. Ще понад 100 осіб досі залишаються в полоні. Усі ці люди стикались з психологічним насильством, а значна частина з них – з тортурами та жорстоким поводженням, що неодноразово відзначалось у правозахисних звітах. Військовополонені становлять особливу категорію, адже вони часто зазнають не лише катувань під час допитів, але й жорстокого поводження з мотивів помсти. Тому в даних випадках державі недостатньо обмежуватися лише документуванням порушень норм гуманітарного права, що відбувалися стосовно полонених – слід враховувати необхідність реабілітації та реінтеграції осіб, що повертаються після полону у мирне життя [1, с.4].
Національна стратегія у сфері прав людини, підписана Президентом у 2015 році, передбачає створення «дієвої системи соціальної, в тому числі психологічної, реабілітації звільнених осіб та членів їх сімей». Зокрема, в Стратегії йдеться як про цивільних, так і про військових заручників [2].
Таким чином, хоча існують механізми надання медичної допомоги для звільнених військовослужбовців, невизначеність їх статусу одразу після звільнення може призводити до проблем з фіксуванням отриманих у полоні травм та своєчасним лікуванням. Це призводить до несистематичного надання медичної допомоги усім особам, що її потребують, або неможливості скористатись усіма передбаченими законом пільгами, в тому числі тими, що передбачені статусом інваліда війни.
Що стосується психологічної реабілітації, то особливі умови для колишніх полонених також відсутні. Звільнені полонені можуть претендувати на реабілітацію на загальних підставах як учасники бойових дій.
І тому поширення статусу військовополоненого на громадян України, які утримуються незаконними збройними формуваннями – не здатне само собою вирішити всі проблеми таких осіб. На сьогодні українське законодавство не забезпечує навіть базових потреб колишніх полонених. Зокрема, не існує ніяких програм медичної та психологічної реабілітації людей, які пережили жахіття полону. Крім того, після повернення додому такі особи дуже часто зустрічаються з тим, що їх звільнено з роботи, а банком нараховані колосальні відсотки за взятим раніше кредитом [3].
Як бачимо, кожен військовослужбовець, який перебував у полоні, зіштовхувався зі специфічними умовами перебування, які вплинули на нього іншим чином, ніж на військовослужбовця, який просто перебував у зоні проведення конфлікту. У цьому і полягає важливість проведення окремої психологічної роботи для військовослужбовців, та створення на державному рівні окремих психологічних центрів надання допомоги військовополоненим.
Вирішити це завдання можна було б чотирма способами: 1) прийняти окремий закон "Про статус військовополонених, гарантії їх соціального статусу"; 2) внести відповідні зміни до вже існуючої законодавчої бази 3) створити відповідні органи, які б цим займались; 4) впровадити окремі реабілітаційні процедури для військовослужбовців, які були учасниками та полоненими збройного конфлікту.
Щодо самої психологічної реабілітації ми спробували розробити своє бачення програми психологічних вправ, шляхом психотерапії.
Ґрунтуючись на результатах власного дослідження, наведених фактах, можна говорити про необхідність проведення зваженої соціально-психологічної роботи, адже дана сфера в нашій державі не до кінця сформована і потребує постійних доопрацювань. Тому зважаючи на те, що військовослужбовці, які перебували у полоні, потребують особливої реабілітації та допомоги, вважаємо надзвичайно важливим напрямом внутрішньої державної політики соціально-психологічну роботу з військовослужбовцями, які перебували у полоні.
Література:
1. Гладун А. Аналіз дій держави щодо військовополонених після їх звільнення: проблеми доступу до лікування та психологічної реабілітації. Інформаційний звіт Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи / А. Гладун, Н. Охотнікова, О. Мартиненко / Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група. — Київ, 2017. — 13 с.
2. Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини: Указ Президента України від 25.08.2015 р. № 501/2015[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/501/2015.
3. Івасик С. Військовополонені: заручники права та політики / С. Івасик [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/columns/2016/09/4/7119178/.
__________________________
Науковий керівник: Берцюх Мирослава Зіновіївна, старший викладач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління та права, магістр права
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
