Гуманітарне право як галузь сучасного міжнародного права, що регулює відносини держав у період збройних конфліктів, у своєму теперішньому стані виникла нещодавно, але потреба в забезпеченні правового захисту сформувалася ще відтоді, як з’явилося людство на землі. Не дивлячись на те, що основне завдання міжнародного права – це безпосереднє встановлення миру, питання врегулювання «війни» є й досі актуальним і затребуваним. Упродовж останніх 100 років проводилося активне встановлення звичаїв та законів війни. Внаслідок цього, сьогодні гуманітарне право збройних конфліктів налічує понад 800 статей, але з іншого боку, залишається велике коло невирішених питань, яке з кожним збройним конфліктом при зростанні технологічного прогресу у світі, розширюється.
Попри неймовірну актуальність даного питання, єдиного для всіх поняття «гуманітарного права» ще й досі не вироблено. Більшість джерел та науковців називають цю галузь права як «право війни», «закони і звичаї війни», «міжнародне воєнне право» та «право збройних конфліктів». Досліджуючи визначення таких науковців, як Мартене Ф.Ф., М. Таубе, Ф. Бербер, Кожевников Ф.І., можна дійти до висновку, що «міжнародне гуманітарне право» - це сукупність юридичних норм, законів і звичаїв, що визначають дії держав та їх збройних сил під час війни, регулюють відносини між воюючими країнами, з одного боку, і відносини між нейтральними — з іншого. Поняття «міжнародного збройного конфлікту» визначено у ст. 2 Женевських конвенцій 1949 р. Щоб протистояння сторін вважалося міжнародним збройним конфліктом, не потрібне визнання насильства або наявність бойових дій між державами. Збройне протистояння сторін може не бути масштабним, достатньо лише оголошення про намір початку війни.
На сьогодні, намагаючись створити механізм дій учасників збройних конфліктів, людство кодифікувало гуманітарне право у Гаазьких конвенціях та деклараціях 1899 і 1907 років, Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 року і Додаткових протоколах до них 1977 року, резолюціях Генеральної Асамблеї ООН та інших нормативно-правових актів. У цих документах, які впровадженні на практиці, одержали твердження й визнання такі спеціальні принципи даної галузі права, як:
– принцип обмеження воюючих суб’єктів у виборі засобів і методів ведення війни;
– принцип заборони використання зброї, яка збільшує страждання людей; робить їх смерть неминучою;
– принцип захисту жертв війни;
– принцип відповідальності держав і фізичних осіб за порушення норм міжнародного гуманітарного права.
На жаль, велика увага в цих документах приділяється більш теоретичним аспектам життя. У реаліях сьогодення існує ряд практичних проблем. Про це, у свій праці «Міжнародне гуманітарне право. Регулювання збройних конфліктів» зазаначає професор Маккобрей, вказуючи на те, що «міжнародно-правовий механізм правового регулювання міждержавних збройних конфліктів характеризується невизначеністю свого статусу. Міжнародне гуманітарне право не проводить відповідну категоризацію військових конфліктів, що створює складнощі для подальшої кваліфікації діяльності учасників самого конфлікту». Тим самим міжнародне гуманітарне право досі не виробило, єдиного для всіх ситуацій, механізму вирішення конфлікту, а тому, в кожному окремому випадку кожного разу виробляються і пропонуються нові алгоритми врегулювання конфліктів.
Військові дії, які мають місце і у наш час, показали, що багатосторонні механізми встановлення миру та безпеки на землі, зокрема ОБСЄ, НАТО та універсальна міжнародна організація ООН, є неефективними в якості дієвих міжнародно-правових механізмів попередження загрози та впливу на діяльність або бездіяльність суверенних та незалежних держав-учасниць збройних конфліктів.
Отже, нормативно-правове регулювання воєнних дій відбувається не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. Правове регулювання, яке застосовується в разі збройних конфліктів та війн представляє собою сукупність правових принципів і норм, що регулюють відносини між воюючими та нейтральними державами. За допомогою правового регулювання збройних конфліктів і війн здійснюється вплив на воюючі держави, а також на всі категорії учасників збройних конфліктів і війн, характеризуються види цих явищ та дається їм правова оцінка. Сьогодні на міжнародному рівні виробилася значна нормативна база правового регулювання воєнних дій, яка хоча і потребує подальшого вдосконалення, пристосування до часових змін суспільства, поколінь та технічного прогресу, але все ж є потужним регулятором відносин та гарантує певний рівень безпеки на загальному міжнародному рівні.
Міжнародна спільнота, незважаючи на курс встановлення «вічного миру», все ж будує міцну та структуровану систему «воєнного права», яка з кожним новим збройним конфліктом, удосконалюється. Цьому сприяє система принципів міжнародного права, що встановлює основоположні цінності, які не повинні порушуватися у воєнному конфлікті. Тому потрібно займатися впровадженням цих принципів у сьогодення, щоб у майбутньому населення землі навіть не згадувало термін «війна».
Література:
1. Бескоровайний С.Я. Види збройних конфліктів та їх правове регулювання
2. Женевські конвенції про поводження з військовополоненими [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_153.
3. Конвенція про заборону або обмеження застосу- вання конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають не вибіркову дію [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_266.
4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_154.
5. Конституція України. – К.: Велес, 2017. – 48 с
6. Міжнародне гуманітарне право та його норми про захист жертв війни [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://subject.com.ua/textbook/protection/10klas/6.html.
7. Репецький В. М. Міжнародне публічне право: підручник / В. М. Репецький, В. М. Лисик, М. М. Микієвич та ін.; за ред. В. М. Репецького. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2012. – 437 с.
__________________________
Науковий керівник: Ісакова В.М., асистент, кандидат юридичних наук, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|