ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
14.02.2008 22:53
Author: Таволжанський Олексій Володимирович, студент факультету підготовки фахівців для кримінально-виконавчої системи України Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого
Правовий статус – це юридично закріплене положення особи в державі і суспільстві.
Відносини, які виникають в суспільстві постійно змінюються. Юридичні визначення повинні відповідати прогресу цих відносин. Починаючи з моменту здобуття незалежності в Україні зміст правового статусу громадян значно збільшився і збагатився. Було переглянуто попередні позиції з приводу прав людини. Збільшився перелік прав і свобод громадян, зміцніли політичні і юридичні гарантії. Все це зумовлює необхідність вивчення і вдосконалення правового статусу особи.
В юридичній літературі характеристика правового статусу особи дається за допомогою таких категорій, як «правове становище особи» чи «правовий статус особи», в єдності їх різновидів: а) правове положення громадян держави; б) правове положення іноземних громадян; в) правове положення осіб без громадянства; г) правове положення біженців.
Традиційно, розуміння правового положення обмежується системою прав, свобод, законних інтересів і обов’язків особи. Але ряд вчених вважають правове положення особи багатоелементним явищем, яке відображає його динамічні та функціональні сторони. Найбільш широке розуміння правового статусу дано Н.І. Матузовим, який включає в нього відповідні норми, правосуб’єктність, загальні для всіх суб’єктивні права, свободи та обов’язки, законні інтереси, громадянство, юридичну відповідальність, правові принципи, правовідносини загального (статусного) характеру.
Характеристика правового положення (статусу) особи з позиції її структурних елементів неповна, так як відображає лише статичний аспект даної проблеми. Для вивчення правового положення у динаміці, теорія права розглядає загальний, спеціальний та індивідуальний статуси особи. Таке уявлення правового положення особи засноване на співвідношенні філософських категорій загального, особливого та одиничного. При цьому у якості загального виступає статус усіх громадян, особливого – спеціальний статус окремої групи громадян, одиничного – індивідуальний статус конкретного громадянина.
В основі правового положення особи лежить загальний статус громадян держави. Він відображає найбільш важливі зв’язки держави і суспільства, з однієї сторони, і громадян – з іншої. Загальний правовий статус мають усі громадяни незалежно від того, в яких конкретних відносинах вони знаходяться, які професії та посади обіймають, яким майном володіють. До змісту загального статусу громадян включають права і обов’язки, закріплені у Конституції України, а також інші загальні права визначені діючим законодавством.
Спеціальний статус, характеризується меншим, ніж загальний, ступенем поширеності, так він розповсюджується не на усіх, а на окремих громадян об’єднаних видовими ознаками. Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального статусу, який у свою чергу поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань (громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі та інші).
У своєму розвитку права, обов’язки та законні інтереси особи, яка має спеціальне правове положення не залежать від конституційних чи галузевих. Їх у більшості випадків називають спеціальними чи специфічними. Аналіз спеціального правового статусу в рамках однієї галузі права є одностороннім, в рамках декількох галузей права дозволяє визначити зі всією повнотою місце особи у відповідній системі правових зв’язків.
Виходячи з викладеного, спеціальний правовий статус особи – це закріплене різними галузями права і виражене через систему прав, обов’язків та законних інтересів положення особи, яка виконує суспільно важливу та стабільну соціальну роль.
Широке поширення має точка зору про включення до змісту статусу засуджених їх правоздатності і правосуб’єктності. Цієї позиції притримуються вчені, які вивчають правовий статус осіб позбавлених волі, в тих чи інших галузях права: конституційного, трудового, цивільного.
До основних структурних елементів правового статусу засуджених як вже зазначалося відносяться такі елементи як: права, обов’язки та законні інтереси, і тому вивчення даного питання без їх аналізу було б не повним. Права, обов’язки засуджених представляють собою самостійні елементи правового статусу засуджених, які можуть бути охарактеризовані з точки зору їх соціального призначення, сутності та змісту. Соціальне призначення прав засуджених обумовлюється соціальною роллю засуджених. Соціально-політичне значення прав засуджених полягає в укріпленні режиму законності при виконанні покарання, оскільки міра свободи засудженого, визначає міру обмеженості держави по відношенню до нього, дотримання якої один з основних обов’язків її представників. Сутністю прав засудженого є надання особі можливості певної поведінки. Науковцями у спеціальному статусі визнаються в одному випадку статутні (статусні), в іншому – суб’єктивні права особи. Як видається, засуджені мають володіти правами, що є суб’єктивними, які належать не тільки всім засудженим, а й кожному з них, які надавали б навіть в умовах відбування покарання, включаючи позбавлення волі, реальні можливості для здійснення, хоч і обмежених, але власних вільних дій для задоволення власних потреб. Тобто, суб’єктивні права засудженого – це ні що інше, як надання реальних можливостей певної поведінки і користування соціальними благами, спрямованих на задоволення власних потреб і інтересів та такі, що забезпечені юридичними обов’язками адміністрації органів, що виконують покарання та інших суб’єктів похідних правовідносин.
Обов’язки засуджених мають велике значення у механізмі правового регулювання. Вони обмежують, конкретизують і доповнюють загальний статус громадян. Сутність юридичних обов’язків засуджених виражається у вимозі необхідної, з точки зору держави, влади і закону, поведінки. Ця поведінка забезпечується заходами державного примусу. Юридичні обов’язки проявляються через їх зміст та структуру, в яку включається необхідність здійснення певних дій та необхідності стримуватись від певних дій.
В юридичній літературі як елемент правового статусу засудженого виділяють специфічні права і обов’язки засуджених. Різними вченими вони визначаються не однаково. Одні автори вбачають в них нові права й обов’язки, які поширюються лише на засуджених, інші вважають, що це – права й обов’язки які не входять до загального статусу громадян. Найбільш прийнятне на мою думку є визначення, яке охоплює більшість існуючих, а саме - сукупність всіх прав і обов’язків, які виникають або істотно видозмінюються у зв’язку з фактом відбування покарання.
Сутність законних інтересів засуджених проявляється у можливостях, які носять характер прагнення до володіння благом, до автономії, самостійності та ін. Задоволення інтересів відбувається, як правило, в результаті об’єктивної оцінки їх поведінки під час відбування покарання.
Таким чином, правовий статус засудженого – це сукупність прав, обов’язків і законних інтересів, закріплених у законодавстві і створених в результаті вилучення, обмеження і доповнення загального правового статусу громадян на період відбування покарання.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
