Загальновідомо, що знаряддя та засоби вчинення злочину належать до факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину. Суспільна небезпечність їх застосування, як зазначає В.І. Гуров, полягає в тому, що вони полегшують реалізацію злочинної цілі [1, с. 14]. Наявність у злочинця знарядь та засобів спрощує вчинення злочину, дає змогу вчинити його з мінімальними зусиллями, мінімізує небезпеку викриття, сприяє спричиненню більш тяжкої шкоди, а інколи є єдиним можливим варіантом вчинення конкретного злочину. Знаряддя та засоби вчинення злочину, які використовуються під час злочинного посягання, істотно збільшують вражаючий ефект злочинного діяння.
Однак, в науці кримінального права і досі, як справедливо зазначає В.О. Хвалін, відсутнє чітке науково обґрунтоване визначення знарядь та засобів вчинення злочину, не сформульовані критерії їх відмежування [2, с. 94]. Такий стан наукової розробки зумовлений, зокрема, відсутністю законодавчого визначення понять. Так, Кримінальний кодекс України не подає визначення знарядь та засобів вчинення злочину, однак такі поняття вживають і розмежовуються законодавцем (п. 4 ч. 1 ст. 96-2). Своєю чергою, ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України визначає речовими доказами лише знаряддя вчинення кримінального правопорушення, залишаючи поза увагою засоби вчинення такого. Можливо, це лише законодавча хиба, а, можливо, виважений законодавчий підхід.
У низці постанов Пленуму Верховного Суду України говориться про знаряддя злочину, але в основному мова йде про їх кримінально-процесуальне значення, а саме поняття не розкривається. Прикладом тому є Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», де йдеться про те, що знаряддями злочину у справах про злочини проти власності слід вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися особою чи особами, у співучасті з якими було вчинено такий злочин.
Щоб з’ясувати, чи наявні і в чому полягають відмінності між знаряддями і засобами вчинення злочину, необхідно звернути увагу на те, як трактуються терміни «знаряддя» і «засіб» в інших галузях наукового знання. Так, у тлумачному словнику української мови засіб визначається як «прийом, спосіб дії для досягнення чого-небудь» або як «знаряддя (предмет, сукупність пристосувань) для здійснення будь-якої діяльності». Тобто поняття засобу розкривається, зокрема, і через поняття знаряддя. Самостійно ж поняття «знаряддя» відсутнє, а в довідковій та енциклопедичній літературі зустрічаються лише визначення конкретних видів знарядь - «знаряддя праці», «артилерійські знаряддя» і т. д. [3, c. 469]. Отож, філологічне трактування поняття «засоби» двояке. З одного боку, під засобами розуміється все те, що спрямоване на досягнення мети, з іншого - предмети, необхідні для здійснення діяльності.
Своєю чергою, філософське поняття засобів надзвичайно широке: все те, що використовується суб'єктом для досягнення мети, визнається засобами. Засіб - це об'єкт, який спрямовує діяльність суб'єкта і який активно і осмисллено (відповідно до мети або мотиву) використовується ним, може бути, як матеріальним, так і ідеальним об'єктом [4, c. 80-81]. До засобів можуть належати інформація, навички, сили природи і навіть «сили самої людини, а в певних умовах і сама людина, праця людини», тобто методи і форми її поведінки.
У гносеологічному плані знаряддя теж є засобами, ці поняття співвідносяться як сумісні поняття. Знаряддя використовуються для того, щоб виконати супутні дії, спрямовані на досягнення мети. Знаряддя - це річ або комплекс речей, які людина поміщає між собою і предметом праці і які служать для неї провідником впливу на цей предмет, вони зменшують кількість прикладання фізичного зусилля, допомагають «сконцентрувати» силу. Поза діяльністю людини знаряддя втрачають сенс, тому що такими виступають не самі по собі предмети, інструменти або пристрої, взяті об'єктивно, «але лише взяті в якості предметів, здатних служити для тієї чи іншої мети чи в якості предметів, необхідних для впливу на об'єкт праці» [5, c. 204]. Завдяки цьому зв'язку утворюється ціле, по відношенню до якого окремі предмети виступають як елементи, частина як категорія, виражає предмет не сам по собі, а лише у відношенні до того, складовим компонентом чого він є, у що він входить. Отже, категорії цілого і частини визначають такий зв'язок між предметами, коли один предмет, як складне єдине ціле, є об'єднанням інших предметів і утворений ними як зі своїх частин. З філософського визначення терміну слідує, що «засіб» є сукупність елементів, куди складовою частиною входить поняття «знаряддя». Викладені погляди не показують різниці між даними термінами. Можливо, такі підходи заслуговують на увагу і повинні стати поштовхом до перегляду існуючих підходів до засобів і знарядь вчинення злочину як самостійних ознак складу злочину.
В цілому ж, доводиться констатувати, що питання змісту, співвідношення та, врешті, доцільності існування самостійних категорій знарядь та засобів вчинення злочину потребує ретельного вивчення. Адже його вирішення є запорукою правильного застосування матеріального та процесуального кримінального законодавства.
Література:
1. Гуров В.И. Орудия и средства совершения преступления в советском уголовном праве: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.И Гуров; Юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. - Свердловск, 1983. - 182 с.
2. Хвалин В.А. О понятии орудия преступления / В.А. Хвалин // II Уголовное право. - 2000. - № 2. - С. 94-96.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
4. Трубников Н.Н. О категориях «цель», «средство», «результат» / Н.Н. Трубников. - М.: Высшая Школа, 1968. - 148 с.
5. Філософський енциклопедичний словник: енциклопедия / НАН України, Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди; голов. ред. В.І. Шинкарук. – Київ, 2002. - 742 с.
|