Значний інтерес для науки і практики трудового права має питання дослідження соціально-юридичного феномену „колективна матеріальна відповідальність”. Усвідомлення й почуття колективної відповідальності мають не лише суб’єктивний характер, але й виявляються об’єктивно, викликаючи зміну форм стимулювання трудової і суспільної активності членів колективу, а у певних випадках і форм впливу за відхилення від правомірної поведінки
Відповідно до ст.135-2 Кодексу законів про працю України [1] колективна матеріальна відповідальність може встановлюватись власником або уповноваженим ним органом за узгодженням з профспілкою підприємства, установи, організації у випадках сумісного виконання працівниками окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним індивідуальний договір про повну матеріальну відповідальність. Письмова угода про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією та усіма членами колективу (бригади). У зв’язку з тим, що матеріальна колективна відповідальність встановлюється за згодою усіх членів даного колективу, під час включення у склад колективу (бригади) нових працівників, а також при призначенні її керівника має враховуватись думка усього колективу. Переліком робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування і Типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність [2] визначаються взаємні права і обов’язки власника чи уповноваженого ним органу та бригади. Наприклад, кожний член бригади має право приймати участь у прийнятті матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль за роботою по зберіганню, обробці, перевезенні чи застосуванні в процесі виробництва цінностей, приймати участь в інвентаризації переданих колективу цінностей, у необхідних випадках вимагати проведення інвентаризації, заявляти про відведення окремих членів бригади, якщо вони, за його думкою, не можуть забезпечити зберігання наданих бригаді матеріальних цінностей. Перелік робіт, при виконанні яких може вводитись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затверджений наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 року №43, [2]. Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на посадах і роботах, не передбачених таким переліком, позбавляють його юридичної сили.
Шкода, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється поміж членами колективу чи бригади пропорційно тарифній ставці (посадовому окладу) та фактично відпрацьованому часу за період останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При встановлені безпосереднього винуватця – члена колективу, який заподіяв шкоду, обов’язок її відшкодування покладається на цього конкретного працівника. Тобто відшкодування відбувається за правилами, регулюючими індивідуальну матеріальну відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність – це відповідальність усіх членів колективу чи бригади за надані їм під звіт матеріальні цінності [3, с.77]. Відмежування даного різновиду юридичної відповідальності можливе лише за умови визначення характеризуючих його критеріїв. На думку Короткої О.М., таких критерії п’ять. Перший – колективна або бригадна матеріальна відповідальність застосовується лише при виконанні окремих видів робіт. Другий критерій, з яким пов’язується можливість застосування такої відповідальності, – сумісне виконання працівниками робіт. Працівники, які приймають на себе повну матеріальну відповідальність, повинні бути організаційно відокремлені як працівники певного структурного підрозділу підприємства, установи, організації, який очолює керівник колективу матеріально-відповідальних осіб. Третій критерій, наявність якого є обов’язковою для введення даної відповідальності, – неможливість розмежування матеріальної відповідальності працівників і укладення з кожним з них угоди про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Якщо така можливість є, колективна (бригадна) матеріальна відповідальність вводитись не може. Четвертий – колективна матеріальна відповідальність завжди є повною. І п’ятий критерій – вона виникає лише на підставі письмового договору про матеріальну відповідальність між підприємством, установою, організацією та усіма членами колективу (бригади).
Відповідно до ч.1 ст. 130 Кодексу законів про працю України [1], працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Певна річ, працівник не може бути притягнутим до матеріальної відповідальності, якщо він не порушив свої трудові обв’язки. Трудові обов’язки працівника можуть визначатися законодавством про працю, колективним та трудовим договорами, іншими локальними нормативними та індивідуальними актами.
Література:
1. Кодекс законів про працю України. К,: «Юрінком Інтер».- 2010. – 1200 с.
2. Наказ Міністерства праці України від 12 травня 1998 р. № 43 “Про затвердження переліку робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність умови її застосування і Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність //Людина і праця. – 1998. - №1. – С. 9.
3. Коротка О.М. Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності в умовах ринкової економіки: дис. кадн. юрид. наук: 12.00.05/ Національна університет внутрішніх справ. – Х., – 2003. – 185 с.
___________________________
Науковий керівник: Полішко Н.Л., доцент кафедри цивільного права і процесу, Національна академія внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
