Приватизація земельних ділянок займає надзвичайно важливе місце у реформуванні земельних правовідносин. В Україні вона розпочалася із прийняттям Закону України «Про форми власності на землю» та нової редакції (від 13.03.1992) Земельного кодексу України 1990 р.,які на даний час втратили свою силу і триває досі. Законодавство не пішло шляхом приватизації на основі земельних бонів (такий спосіб первісно передбачався Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, ухваленою постановою Верховної Ради України 31.10.1991 р. [2] натомість, приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі земель у власність громадянам та їх колективам. Деякі дослідники також відносять до приватизації земель процедури паювання та розпаювання.
Ні в законодавстві, ні у правовій доктрині остаточно не усталилося єдиного розуміння (не кажучи вже про поняття) приватизації земельних ділянок. Попри численність підходів, їх узагальнено можна поділити на дві групи: широке та вузьке розуміння приватизації земель.
Широке розуміння передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення закріплене у ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» [3], який відносить до об’єктів приватизації «земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації» (ч. 1 ст. 5). Виходячи із такого розуміння викладені норми ст. 4 та інші Закону України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» (який також передбачає приватизацію земельних ділянок), деякі Укази Президента України із земельних питань.
За вузького розуміння приватизації вона розглядається як безоплатне, одноразове (в межах встановлених норм) відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності виключно громадянам (саме в такому розумінні приватизація буде розглядатися у даній роботі). Інші випадки відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності класифікуються як цивільно-правові правочини. Найбільш визнане (в рамках вузького розуміння приватизації) визначення поняттю приватизації земель дав академік В.І. Андрейцев: - приватизація земель це юридично визначений порядок (процес, процедура), в якому реалізується матеріальна і спеціальна правосуб’єктність громадян України та їх об’єднань, спрямована на зміну або припинення права державної власності на частину визначених законодавством земельних ділянок, виникнення та посвідчення права приватної власності громадян та колективної власності їх об’єднань на вказані земельні ділянки [4, с. 231].
Відповідно до ч. 4. ст. 116 Земельного кодексу України [1] передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Постає питання: як співвідносити «одноразовість» приватизації із фактом приватизації земельних ділянок відповідно до попереднього Земельного кодексу України? Законодавство обходить дане питання стороною, що формально дає підстави для повторної безоплатної приватизації. Проблема законодавчо вирішена лише відносно земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства: ч. 6 ст. 4 Закону України «Про особисте селянське господарство» [5] встановлює, що «громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України [1] для ведення особистого селянського господарства».
У теорії земельного права прийнято виділяти різні моделі приватизації земельних ділянок. З урахуванням сучасного стану земельного законодавства доцільно виділяти такі моделі, або процедури (класифікація ґрунтується на підході, запропонованому акад. В.І. Андрейцевим [4, с. 240]:
– повну модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок із земель запасу;
– спрощену модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані в користування особам, що бажають їх приватизувати (заявникам);
– ускладнену модель (процедуру) – приватизацію земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших осіб (не заявника);
– приватизацію земельних ділянок колективами громадян;
– приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Література:
1. Земельний кодекс України № 2768-III від 25.10.2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 46. – Ст. 2038.
2. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду» 1767-XII від 31.10.1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 795.
3. Закон України № 2163-XII від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
4. Андрейцев В.І. Земля як основне національне багатство: проблеми правового режиму // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: Збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції / Відп. ред. В.І. Семчик. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2004. – С. 17–27.
5. Закон України № 742-IV від 15.05.2003 «Про особисте селянське господарство» // Урядовий кур'єр. – 2003. - N 106. - 11.06.2003р.
___________________________
Науковий керівник: Полішко Н.Л., доцент кафедри цивільного права і процесу, Національна академія внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
