Активні інтеграційні процеси України, її розташування в центрі Європи та проживання на території України людей різної національності та різного громадянства сприяє збільшенню кількості шлюбів з іноземним елементом. Однак законодавство різних країн не є ідентичним, що спричинює численні колізії правових норм.
Отож метою даної роботи є дослідження питання укладення шлюбу з іноземним елементом.
Дослідження у царині колізійного регулювання шлюбно-сімейних відносин здійснювали та виклали в своїх працях Н. Лопата, О. Розгон, О. Чепис та інші.
Для початку варто з'ясувати, що таке “іноземний елемент”. Іноземний елемент у шлюбних відносинах може проявлятися у двох аспектах: 1) як суб'єкт правовідносин; 2) як юридичний факт. Так, якщо шлюб укладається на території однієї держави між іноземцями або між іноземцям і громадянином, то іноземний елемент представлений через суб'єкт — іноземця. Якщо ж шлюб укладається між громадянами за межами своєї держави, то в такому випадку іноземний елемент проявляється як юридичний факт — укладення шлюбу в іноземній державі[7, с. 99].
За наявності іноземного елемента постає запитання про визначення права, яке буде регулювати такі правовідносини. Проблема в тому, що законодавство у шлюбно-сімейній сфері різних країн суттєво відрізняється, адже на нього впливає культура, традиції, релігія. Укладений шлюб в одній державі може не визнаватися в іншій, а подружжя може розглядатися просто як особи, що проживають разом. Таким чином, у даному випадку виникає небажане явище для міжнародного приватного права, яке називається “шкутильгаючий шлюб”.
Законодавство більшості країн містить норми, які визначають матеріальні та формальні умови укладання шлюбу, а їх дотримання при укладанні шлюбу є обов’язковою умовою для подальшої його дійсності[4, с. 185]. Матеріальними умовами є такі умови, при дотриманні яких шлюб визнається дійсним і стосуються вони шлюбної правоздатності і дієздатності.
Першою матеріальною умовою є досягнення особою шлюбного віку. У більшості країн шлюбний вік нижчий від віку загального повноліття, а шлюбний вік для жінок нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік різниться. Так, у Росії, Казахстані, Польщі, Німеччині та Словаччині шлюбний вік як для чоловіків, так і для жінок наступає з досягненням 18 років, в Австралії — 16 років для жінок і 18 років для чоловіків, у Франції — 15 років для жінок і 18 років для чоловіків, в Англії — 16 років для жінок і чоловіків, у Еквадорі та Колумбії — 12 років для жінок і 14 років для чоловіків. У США залежно від штату шлюбний вік коливається для чоловіків від 14 до 18 років, а для жінок від 13 до 17 років. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років[3, с. 102]. В Україні відповідно до ст. 22 Сімейного кодексу України шлюбний вік для чоловіків та жінок становить 18 років[6]. У законодавстві більшості країн закріплене положення, яке дозволяє особам вступати у шлюб до досягнення шлюбного віку. В Україні особі, яка досягла 16 років, може бути надано право на шлюб за рішенням суду, якщо це відповідає інтересам особи.
Відповідно до ст. 55 Закону України “Про міжнародне приватне право” право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу[1]. Звідси випливає, що іноземець, який не досяг шлюбного віку, що визначений у Сімейному кодексі України, не може зареєструвати шлюб, навіть якщо за законом країни громадянином якої він є, встановлений нижчий шлюбний вік.
Другою матеріальною умовою є вільна згода чоловіка і жінки на шлюб. Так, відповідно до ст. 1 Конвенції про згоду на одруження, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу не допускається укладення шлюбу без повної і вільної згоди обох сторін, яка має бути виявлена ними особисто[2]. Така норма покликана попередити застосування застарілих звичаїв та законів щодо примусового укладення шлюбу. Отож вступ в шлюб має бути добровільним, однак існують випадки, коли для укладення шлюбу необхідна згода батьків чи піклувальників, зазвичай у випадку недосягнення особою повноліття.
Ще однією важливою умовою, передбаченою законодавством більшості країн, є одношлюбність. Особа не може укласти шлюб, якщо вона перебуває у іншому офіційно зареєстрованому шлюбі. Так, в § 1 ст. 13 Сімейний кодекс Республіки Польща зазначається, що не може укласти шлюб той, хто вже перебуває у шлюбних відносинах[8]. Виняток складають країни мусульманського права, де чоловіки мають право укладати до чотирьох шлюбів.
Законодавство зарубіжних країн встановлює заборону на укладення шлюбу між нареченими у випадку родинних зв'язків між ними. У ст. 14 Сімейного кодексу Російської Федерації міститься заборона укладення шлюбу між близькими родичами (родичами по прямій висхідній і низхідній лінії (батьками і дітьми, дідом, бабою і внуками), повнорідними і неповнорідними (які мають спільних батька чи матір) братами і сестрами) та усиновленими і усиновителями[5]. Аналогічна норма міститься і в Сімейному кодексі України.
В Україні згідно із Законом України “Про міжнародне приватне право” визнаються шлюби укладені між громадянами або між громадянином та іноземцем за межами України, якщо такий шлюб укладений відповідно до права іноземної держави і зареєстрований уповноваженим на те органом та, якщо не порушені вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Отож якщо шлюб укладено громадянином, який за законодавством України не досяг шлюбного віку, в країні, де шлюбний вік нижчий, такий шлюб все ж буде дійсним в Україні.
Формальні умови — це умови, які висуваються до форми укладення шлюбу, тобто до форми. Виділяють три форми — цивільну, релігійну та змішану. Згідно цивільної форми визнаються шлюби укладені лише відповідними державними органами. Цивільна форма поширена в Бельгії, Нідерландах, Німеччині, Франції, Швейцарії, Японії, Україні, більшості штатів США і т.д. До країн, які дозволяють лише церковні шлюби, відносяться Ізраїль, Іран, Ірак, Кіпр, Ліхтенштейн, Греція, Португалія. Існує ряд країн, які надають нареченим право вибору форми укладення шлюбу, це (Австралія, Англія, Бразилія, Іспанія, Італія, Швеція, Норвегія, Данія, Канада. В деяких штатах США визнаються дійсними навіть юридично не оформлені шлюби, так звані “шлюби за загальним правом”[3, с. 102].
До форми укладення шлюбу застосовується колізійна прив'язка lex loci celebrationis — закон місця укладання шлюбу. Проте попри використання багатьма країнами однакової форми укладення шлюбу в їх процедурі є ряд відмінностей. Наприклад, у Німеччині та Швеції обов’язковою умовою є присутність від двох до шести свідків, а у Італії необхідним є попереднє повідомлення про укладення шлюбу. У більшості країн обов’язковою є присутність наречених під час укладення шлюбу, однак існують і винятки. У Іспанії, Бразилії, Мексиці можливе укладення шлюбу через довірену особу. В Україні ж реєстрація шлюбу обов’язково відбувається в присутності наречених[4, с. 187].
Найбільш поширеною процедурою укладення шлюбу в цивільній (державній) формі є реєстрація шлюбу за попередньою заявою наречених уповноваженим державним органом з видачею свідоцтва про реєстрацію.
Закон України “Про міжнародне приватне право” надає можливість громадянам України укладати шлюб в консульській установі або дипломатичному представництві України, якщо принаймі один з наречених проживає за кордоном. Якщо ж шлюб укладається з іноземцем, то він повинен подати довідку про те, що він не перебуває у шлюбі, яка видається компетентним органом держави громадянство особи. Така довідка в подальшому легалізується консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні.
Таким чином, матеріальні та формальні умови укладення шлюбу у різних країнах суттєво відрізняються, тому неможливо здійснити уніфікацію шлюбно-сімейного законодавства. А, отже, визначального значення набуває колізійне регулювання шлюбних відносин у міжнародному приватному праві. Більшість держав сходиться в тому, що до матеріальних умов укладення шлюбу застосовується особистий закон кожної особи (lex personalis), а до формальних — закон місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis).
Література:
1. Закон України “Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005 № 2709-IV — [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2709-15/paran7#n7.
2. Конвенція ООН про згоду на одруження, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу від 10.12.1962 — [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_242.
3. Лопата Н. Особливості реєстрації шлюбу за участю іноземних громадян та осіб без громадянства в Україні / Н. Лопата // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. – 2015. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://legal.duan.edu.ua/images/stories/Files/2015/19.pdf.
4. Розгон О. Колізійні питання укладання шлюбу з іноземним елементом / Ольга Розгон // Visegrad Journal on Human Rights. – 2016. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vjhr.sk/archive/2016_4/part_2/31.pdf.
5. Семейный кодекс Российской Федерации от 29.12.1995 N 223-ФЗ — [Электронный pecypc ]: Режим доступа: http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_8982/eff2fdb151dc56cf74a0a70b3dbef1475c08d5c0/.
6. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-III — [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/paran1500#n1500.
7. Чепис О. І. Колізійне регулювання сімейних правовідносин у міжнародному приватному праві: шляхи подолання конфлікту кваліфікацій / О. І. Чепис, Є. В. Лазорик. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2017. – №42. – С. 98–103.
8. Kodeks rodzinny i opiekuńczy Ustawa z dnia 25.02.1964 Dz.U. z 1964 r. nr 9, poz. 59 — [Online]. Protokół dostępu: http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU19640090059/U/D19640059Lj.pdf.
_____________________________
Науковий керівник: Стахира Ганна Михайлівна, викладач кафедри міжнародного права, міжнародних відносин та дипломатії юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
