Одним із важливих полісів, що існували на Балканському півострові та вплинули на історію Стародавньої Греції, була Спарта. Виникнення держави великих царів у VIII-VII ст. до н.е., залежало від розкладу первіснообщинного ладу, формування нових інститутів та установ. Але якщо в Афінах родоплемені відносини майже вимерли, то у Спарті процес виникнення держави відрізнявся суттєвими особливостями, як-то збереження традицій окремих племен або залишків родо-племінної організації.
Відносно однією із головних особливостей історичного розвитку Спарти було втручання в становлення класового античного суспільства, що обумовлювались насильницьким характером. У XII ст. до н.е. на Пелопонеському півострові почалась велика міграція племен, що супроводжувалась локальними військовими конфліктами між ними. Об’єднання завойовників – дорійських племен з місцевими ахейськими призвело до утворення, в долині Лаконії, спартанської громади що дозволило їй розширити межі своїх володінь, поневолити найближчі племена такі як Мессеннія, Аркадія, Тегея.
Завоювання сприяли виникненню класової нерівності й чіткої диференціації – спартіати перетворились в пануючий клас рабовласників, а підкорені народи – в рабів «ілотів». Арістотель описував ще один клас неповноправні громадяни – «періеки». «Цар Лікург започаткував інститут сиситій (сиситії – спільні обіди), був демократичним; …але сиситії виявилися інститутом найменш демократичним. Справа в тім, що брати участь у сиситіях людям дуже бідним нелегко, між тим, за традицією, участь у них є показником належності до стану громадян, адже той, хто неспроможний робити внески у сиситії, не користується правом громадянства» – писав Арістотель.
Організація влади у спартіатів була типовою для періоду розпаду первіснообщинного ладу: два вожді «царі» – архагети (як результат об’єднання племен); рада старійшин «ефор» - народні збори (на чолі колегії з п’яти ефор).
Панування завойовників над підкореними народами, потребувало організації міцної політичної влади. Основи державного ладу були закладені ретрою (договором) легендарного царя Лікурга. Для цього держава суворо регламентувала життя та побут спартіатів, забезпечувала єдність та стримувала їхнє майнове розшарування. Спартіати були зобов'язані займатися лише військовим мистецтвом та спортом. Землеробство, ремесла й торгівля стали справою «ілотів» та «періеків».
Монолітна соціальна структура пануючого класу, що перетворився в могутню військову організацію, сприяла швидкому піднесенню Спарти серед грецьких держав. До V ст. до н. е. вона встановила свою гегемонію майже над всім Пелопоннесом. У цьому була її сила і в той же час її слабкість.
У IV ст. до н. е. в спартанському суспільстві почалися незворотні процеси: відбувалася майнова диференціація, розвивалися товарно-грошові відносини, колишній аскетичний спартанський спосіб життя залишався в минулому. Масове розорення рядових спартіатів призвело до втрати ними земельних наділів і пов’язаних з ними повних прав. Єдність спартанської общини була зруйнована, її військова міць значно зменшилася — число повноправних спартіатів скоротилося, з’явилися найманці. Втрата в IV ст. до н. е. Мессенії, внаслідок македонського завоювання Греції, підірвала економічну основу Спартанської держави.
У III ст. до н. е. на вимогу спартіатів, що розорилися, робилися спроби відновити старі порядки, але вони зазнали краху. Остаточно ослаблена Спарта, що роздиралася внутрішньою боротьбою, як і всі грецькі держави, в середині II ст. до н. е. підпала під владу Рима.
Література:
1. Аристотель. Афинская полития // Соч.: В 4-х томах. — Т. 4. — М., 1983.
2. Андреев Ю. В. Раннегреческий полис. — Л., 1976.
3. Кечекьян С. Ф. Государство и права Древней Греции. — М., 1966.
4. Кошеленко А. Г. О некоторых проблемах становления и развития государственности в Древней Греции // От доклассовых обществ к раннеклассовым. — М., 1987.
5. Разумовчч Н. Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институты Древней Греции. — М.,1989.
6. Фролоов Э. Д. Рождение греческого полиса // Становление и развитие раннеклассовых об- ществ. — Л., 1986.
|