Основним законом, який знаходиться на вершині національного законодавства стосовно охорони права iнтелектуальної власності у сфері наукової дiяльності, є Конституція України, яка прокламує право особи на володіння, користування і розпорядження своїм надбанням, результатами своєї розумової та творчої діяльності (ч. 1 ст. 41) [2]. Також Конституція України охороняє права інтелектуальної власності, і у сфері наукової діяльності включно, встановлює запоруку свободи, лiтературної, художньої, наукової і технiчної творчості, захист iнтелектуальної власності, їх авторського права, духовних та матеріальних інтересів, які з'являються у зв’язку зі здійсненням різних видів інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї розумової та творчої діяльності; ніхто інший не може користуватися або розповсюджувати їх без погодження автора, окрім випадків, встановлених законом. Держава йде назустріч розвитку науки, установленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством. Також ст. 55 Конституції України встановлює право особи на захист судом, звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, звернення з конституційною скаргою до Конституційного Суду [2], що є також складовими елементами адміністративно-правової охорони права iнтелектуальної власності у сфері наукової дiяльності.
Наступну ланку в національній системі законодавства щодо охорони права iнтелектуальної власності у сфері наукової дiяльності становлять Закони України, які необхідно приймати із врахуванням положень Конституції України. Останніми в ієрархії законодавства щодо охорони права iнтелектуальної власності у сфері наукової дiяльності є підзаконні нормативно-правові акти, які приймаються спираючись на закони та здійснюють деталізацію їхніх положень. Отже, класифікуємо Закони України і підзаконні нормативно-правові акти на: 1) правові акти, що визначають права суб’єктів права iнтелектуальної власності у сфері наукової дiяльності на їх охорону та захист. Так, Цивільний кодекс України [7], де Книга четверта «Право iнтелектуальної власності» визначає загальні положення про право iнтелектуальної власності, а також встановлює загальні особисті немайнові права iнтелектуальної власності, які стосуються і авторів наукових творів та авторів наукових відкриттів, та визначає майнові права iнтелектуальної власності[7]. Ще кодекс визначає право творця захисту права інтелектуальної власності у суді (ст. 432).
Розділ V «Захист авторського права і сумiжних прав» Закону України «Про авторське право і сумiжні права» містить положення, які визначають особливості захисту авторських прав, в тому числі і прав iнтелектуальної власності на наукові твори. У ст. 51 Закону України «Про авторське право і сумiжні права»[3] та ст. 64 Закону України «Про наукову і науково-технiчну дiяльність» зазначається, що захист права iнтелектуальної власності здійснюється у порядку, встановленому адмiністративним, цивiльним і кримiнальним законодавством.
Адмінiстративним законодавством, яким встановлюється порядок захисту прав iнтелектуальної власності у сфері наукової діяльності, є Кодекс України про адмiністративні правопорушення (далі — КУпАП), положеннями якого передбачено, що справи про адмiністративні правопорушення, які містяться у ст. 51-2 КУпАП «Порушення прав на об’єкт права iнтелектуальної власності», розглядаються у районних, районних у місті, міських або міськрайонних судах.
Адмiністративно-правова охорона права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності проявляється не тільки в забороні до вчинення відповідних дій, які порушують такі права, але й у встановленні певних обов’язків для суб’єктів права інтелектуальної власності. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [5], учений під час проведення наукової, науково-технічної, науково-організаційної та науково-педагогічної діяльності повинен дотримуватися етичних норм наукового співтовариства, неухильно додержуватися норм права інтелектуальної власності. З даного зобов’язання можна зробити висновок про право вимоги суб’єктів наукового співтовариства з дотримання норм права, які регулюють відносини, що виникають в процесі набуття, реалізації права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності.
Ще одним нормативно-правовим актом стосовно охорони права iнтелектуальної власності у сфері наукової діяльності є Закон України «Про наукову i науково-технiчну експертизу» [6], який визначає зміст і сутність наукової і науково-технiчної експертизи, суб’єктів та об’єктів експертизи, а також підстави для проведення експертизи та порядок її здійснення. Законом визначено, що окрім державних органів і органів місцевого самоврядування, пiдприємств, установ і організацій, замовниками експертизи є й зацікавлені у проведенні такої експертизи громадяни (це, наприклад, можуть бути і суб’єкти права iнтелектуальної власності у сфері наукової дiяльності, права яких порушені).
А оскільки під науковою і науково-технiчною експертизою законодавець розуміє діяльність, що має на меті дослідження, перевірку, аналіз та оцінку науково-технічного рівня об’єктів експертизи і підготовку обгрунтованих висновків для прийняття рішень стосовно даних об’єктів, одним із основних завдань такої діяльності є перевірка на відповідність об’єктів експертизи до вимог і норм діючого законодавства [6], а об’єктами такої експертизи є наукові роботи у вигляді спеціально підготовлених рукописів, наукових доповідей, опублікованих монографій, дисертаційних досліджень, тобто наукові твори, права на об’єкти інтелектуальної власності, включно з їх вартісною оцінкою, то право вимоги суб’єктів на проведення наукової експертизи є одним із складових охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності.
Наступним нормативно-правовим актом, який потребує нашої уваги, є Закон України «Про науково-технічну інформацію», який визначає, що науково-технічна інформація є суспільним володінням, обов'язковою запорукою продуктивної інтелектуальної діяльності, зокрема, наукової і технічної творчості. Науково-технічна інформація, що є наслідком розумової творчої роботи, є об’єктом права інтелектуальної власності, а домовленості стосовно її придбання, зберігання, переробки, використання і поширення регулюються діючим законодавством. Органи та служби науково-технічної інформації, яким передається дана інформація, забезпечують захист прав інтелектуальної власності, дотримання комерційної таємниці, захист законних прав та інтересів юридичних та фізичних осіб — творців інформації про науково-технічні досягнення [4];
2) правові акти, які регулюють управлінську діяльність суб’єктів охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності та визначають їх функції та повноваження у сфері охорони. До них відносяться: Закони України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р. № 794-VII, «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII, Постанову Кабінету Міністрів України від 11.05.2017 р. № 320 «Питання Мінiстерства економiчного розвитку і торгiвлі», Постанову Кабiнету Мінiстрів України від 23.05.2012 р. № 409 «Деякі питання виконання Угоди про співробiтництво у сфері правової охорони й захисту iнтелектуальної власності та створення Мiждержавної ради з питань правової охорони й захисту iнтелектуальної власності», Постанову Кабінету Мінiстрів України від 30.05.2011 р. № 550 «Деякі питання надання Мінiстерством освiти і науки і Державною службою iнтелектуальної власності платних адмінiстративних послуг», Наказ Міністерства освiти і науки України від 02.10.2013 р. № 1355 «Про затвердження Перелiку питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) з використання об’єктів права iнтелектуальної власності, уніфікованої форми акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері iнтелектуальної власності та форми припису», Указ Президента України «Про Мінiстерство економiчного розвитку і торгiвлі України» від 31.05.2011 р. № 634/2011, тощо;
3) правові акти, які установлюють відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності. Так, у КУпАП міститься ст. 51-2, яка встановлює за незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин, тощо), присвоєння авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, покарання у вигляді штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення [1].
Також у ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» міститься перелік дій, які вважаються порушеннями авторського права і суміжних прав, проте відсутні положення, які б передбачали санкції за вчинення відповідних правопорушень;
4) інші правові акти.
Аналізуючи систему національного законодавства, яке врегульовує питання охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності, слід зауважити, що сучасний стан правового регулювання відповідних відносин характеризується такими особливостями, як розгалуженість системи нормативно-правових актів щодо адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності, що ускладнює застосування їх на практиці; правове регулювання адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності перебуває в процесі розвитку, оскільки більш детальної регламентації потребують відносини з охорони наукових відкриттів, адже в національному законодавстві не існує чинного нормативно-правового акта, який би регулював дане питання, також відсутня чітка вказівка, що об’єктами авторського права є наукові твори; відсутній єдиний нормативно-правовий акт, який би врегулював питання охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності, визначив би правовий режим наукових результатів як об’єктів права інтелектуальної власності, систему суб’єктів такої охорони, напрямки їх діяльності, повноваження, форми та методи адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності.
Література:
1. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 07.12.1984 № 8073-X. Відомості Верховної Ради Української РСР. 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122.
2. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
3. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 13. Ст. 64.
4. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.1993 № 3322-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 33. Ст. 345.
5. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26.11.2015 № 848-VIII. Відомості Верховної Ради. 2016. № 3. Ст. 25.
6. Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10.02.1995 № 51/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 9. Ст. 56.
7. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40–44. Ст. 356.
__________________________
Науковий керівник: Колеснікова Марія Вікторівна, кандидат юридичних наук, доцент, Сумський державний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
