Автор: Ребалко Наталя Віталіївна, студентка Харківської юридичної академії
[Теория и история государства и права. История политических и правовых учений. Философия права]
Фундаментальні права свободи і обов'язки людини і громадянина - один з найбільш важливих інститутів конституційного права. У правовій державі будь-яке обмеження прав та свобод людини неприпустиме. Держава зобов'язана послідовно і точно забезпечувати реалізацію цих прав і захищати їх.
Юридичний прояв прав і свобод людини й громадянина відображується в обов'язках, покладених на громадян держави.
Конституційні права, свободи і обов'язки громадянина - це частина всього комплексу прав і обов'язків фізичних осіб у цілому. Вони дуже різноманітні і регулюються практично всіма джерелами права.
Під конституційним обов'язком розуміється закріплена в Конституції міра належної поведінки суб'єкта.
Відповідно до Конституції України (ст. 65), одним з обов'язків громадянина є обов'язок захищати Батьківщину, незалежність і територіальну цілісність України, поважати її державні символи.
Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою, або відмовитися від їх виконання за мотивами релігійних поглядів. Обираючи те або інше віросповідання, громадянин не звільняється від принципу рівності всіх громадян перед законом, що закріплено ст.24 Конституції України.
Реалізація права на свободу світогляду і віросповідання стосується виконання обов'язку захищати цілісність і суверенітет України. Виконання обов'язку відбувається відповідно до законодавства й відбувається у формі професійної діяльності придатних за станом здоров'я громадян, і регулюється Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", а так само Законом України "Про альтернативну (не військову) службу".
Альтернативна (не військова) служба - легальна заміна виконання обов'язку нести військову службу, що є проявом демократизму та плюралізму думок. Але реалізація положень цього закону пов'язана з тим, що представники деяких релігійних організацій (таких, як Свідки Ієгови), нерідко відмовляються від альтернативної (не військової) служби і несуть за це кримінальну відповідальність. Таку ж відповідальність несуть і ті громадяни, які не бажають нести військову службу у зв'язку із внутрішніми поглядами, але не належать до релігійних організацій.
Виходом із цієї ситуації може бути значне вдосконалення правової системи, що є основою реалізації законодавства, подолання правового нігілізму і формування належної правової культури.
Подальше планований перехід армії на контрактну основу вирішить зазначену проблему.
Література:
1. Конституція України.
2. Закон України "Про загальний військовий обов'язок і
військову службу"
3. Закон України "Про альтернативну (не військову) службу"
4. Нерсесянц В.С. Правовий характер взаємовідносин
особистості, суспільства й держави /Соціалістична правова держава:
проблеми й судження - М.: 1989.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
