Слід наголосити, що в останні 10-15 років в науковий світ вийшло цілий ряд монографій, в яких зроблено спроби комплексного об’єктивного аналізу окремих сегментів історії національно-визвольного руху та УПА як його складової. Зокрема слід виокремити монографічні дослідження Д. Вєдєнєєва і Г. Биструхіна, В. В’ятровича, В. Деревінського, І. Ільюшина, А. Кентія, Ю. Киричука, О. Ленартовича, І. Марчука, І. Патриляка, А. Русначенка, Г. Стародубець, С. Стельниковича, В. Сергійчука, Ю. Шаповала, також колективні монографії [1].
У цій стислій науковій розвідці ставимо за мету висвітлити підходи сучасної української історіографії до питання чисельності «армії без держави» (УПА).
Переконані, що кожного разу, коли дослідник українського національно-визвольного руху доходить до вивчення і окреслення кількісного складу втрат тієї чи іншої структури українського самостійницького руху, він стикається з розмаїттям підходів, оцінок, часто суперечливими твердженнями, в окремих випадках поверховим компілятивним підходом до узагальнень. Не є винятком і питання чисельного складу УПА за час її збройної боротьби.
Сучасні дослідники українського національно-визвольного руху 1940 – середини 1950-х років XX століття (О. Ленартович, І. Патриляк, Д. Яневський та ін.) не опустили і цього сегменту збройної боротьби УПА [2]. У цілому науковці окреслюють коло існуючих проблем при дослідженні чисельного складу УПА. По-перше, знищення облікових документів повстанських штабів. По-друге, «додавання до повстанських відділів сільської самооборони, які не діяли стаціонарно» [3, с. 146]. По-третє, «ще однією проблемою при проведенні розрахунків є те, що пікове піднесення визвольного руху спостерігалося в різних регіонах у різні періоди» [3, с. 146]. Як зазначає І. Патриляк, для Волині, Полісся, Придніпров’я та Поділля – це кінець 1943 – початок 1944 років, для Галичини – середина 1944 – середина 1945 років, для Закерзоння – 1946–1947 роки. Власне київському досліднику І. Патриляку належить чи не найповніша та об’єктивна спроба визначити приблизну чисельність УПА в період її найбільшого розвитку у територіальному та часовому розмірах. Автор резюмує, що «… особовий склад УПА з кінця 1943 і до 1945 року міг коливатися в межах 14–23 тис. осіб із кількісною перевагою повстанських підрозділів у різних регіонах у різний період» [3, с. 147]. Різні підходи науковців подає у власній монографії Д. Яневський. Так, В. Кук стверджував про «багатотисячні відділи УПА», Дж. Армстронг вважав, що чисельність повстанської армії на переломі 1943–1944 років складала 40 тис. чол. На 1 листопада 1944 року Верховне командування і Генеральний штаб Сухопутних військ СРСР оцінював кількість УПА в межах 80–100 тис. чол., а Верховне командування Люфтваффе станом на кінець січня 1945 року обчислювало сили УПА – «Північ» у 90, а УПА – «Захід» – у 40 тис. бійців [4, с. 56, 58]. Тут слід зауважити, що як радянським так і німецьким джерелам властиве завищення цифр, оскільки до уваги часто бралися всі суб’єкти українського самостійницького руху, зокрема включно із сільською самообороною тощо.
Л. Шанковський вважав, що станом на кінець грудня 1943 року в лавах УПА перебувало 22024 бійців, у квітні 1944 року – 17710 осіб, а на кінець 1944 року майже 30 тис. П. Мірчук оперує цифрою 80 тис. українців та 20 тис. представників інших народів. В. Косик обчислює склад УПА станом на червень 1943 року у 20 тис., а на листопад 1944 року – між 80 та 100 тис. бійців [4, с. 58-59]. Р. Забілий зазначає, що навесні 1943 року УПА нараховувала 10 тис. бійців і старшин [5, с. 9]. Ю. Сорока обчислюючи склад УПА – «Північ» оперує цифрою близько 20 тис. бійців станом на другу половину 1943 року. У період максимальної мобілізації повстанська армія нараховувала понад 80 тис. осіб, а через її ряди, на думку Ю. Сороки, пройшло близько 200 тис. осіб [6, с. 91]. Луцький дослідник О. Ленартович у статті «До питання про чисельний склад УПА» вважає, що навесні 1944 року повстанська армія нараховувала 150 тис. вояків, з яких УПА – «Північ» налічувала близько 70 тис., а УПА – «Захід» більше 80 тис. бійців [7, с. 322]. У науковій розвідці «Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур», історик В. Ковальчук вважає, що на час переходу радянсько-німецького фронту (січень-жовтень 1944 року – Авт.) через ПЗУЗ (Північно-західні українські землі) УПА– «Північ» і УПА– «Південь» нараховували 6920 бійців, у квітні – 6960, у вересні 1944 року – 2600 [4, с. 59]. На думку А. Кентія у 1944 році – році найбільшої її чисельності, повстанська армія нараховувала 30 тис. бійців [8, с. 173].
Таким чином, в сучасній українській історичній науці існують значні відмінності в обрахунку чисельного складу УПА. Проте, поряд з існуючим розмаїттям наведених цифр є підстави говорити про «десятки тисяч» [8, с. 173].
Отже, суттєвий вплив на історіографію історії УПА мало падіння комуністичного СРСР і здобуття Україною незалежності. У перші роки незалежності на наукові дослідження вітчизняних фахівців відчутним був вплив напрацювань українських зарубіжних дослідників, багато з яких були безпосередніми учасниками національно-визвольних змагань 1940-1950 років XX століття. Разом із рецепцією напрацювань зарубіжних дослідників були привнесені і вади зарубіжної історіографії, що знайшло відображення і в перших історичних працях з історії збройної боротьби УПА. І по-сьогодні тема УПА залишається дражливою для українського суспільства.
За роки незалежності сучасними вітчизняними науковцями проведена колосальна археографічна праця, результатом якої стало започаткування нової серії Літопису УПА, видання численних збірників документів, появі системних ідеологічно незаангажованих, академічних за характером монографічних досліджень. Вагому роль у розкритті об’єктивної історії збройної боротьби УПА відіграла діяльність наукових академічних, університетських структур, так і незалежних центрів досліджень українського національно-визвольного руху, УПА зокрема. Сучасні дослідження привідкрили завісу з цілого ряду проблемних аспектів історії збройної боротьби Української повстанської армії за Українську державу. Зокрема, передумов та причин її становлення та особливостей збройної боротьби проти Німеччини та СРСР на кожному з етапів, часу утворення, розбудови територіальних структур та штабів, чисельного складу, ролі інонаціональних структур тощо.
В умовах сьогодення вкрай важливим є проведення продуманої державної політики комомерації, вістря якої має фокусуватися на формування спільної історичної пам’яті, сприяти примиренню, консолідації українського суспільства. У цьому процесі є колосально важливою просвітницька роль сучасних істориків.
Література:
1. В’ятрович В., Забілий Р. Дерев’яний І., Содоль П. Українська Повстанська Армія. Історія нескорених / Відп. ред. та упоряд. В. В’ятрович. – 3-тє вид. – Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011. – 352 с; Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920–1945): монографія / Д. В. Вєдєнєєв, Г. С. Биструхін. - К.: Генеза, 2006. – 405 с; Ільюшин І. І. Українська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939–1945 рр.). – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – 399 с; Кентій А. Українська повстанська армія в 1942–1943 рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 1999. – 287 с; його ж. Українська повстанська армія в 1944–1945 рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 1999. – 220 с; Збройний чин українських націоналістів 1920–1956: історико-архівні нариси / А. Кентій. – Київ, 2005. – Т. 1. від УВО до ОУН. – 1920–1956. – 332 с; Киричук Ю. Історія УПА. / Ю. Киричук. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oun-upa.national.org.ua/lib/kyryczuk/; Патриляк І. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939–1960 роках / І. Патриляк. Центр досліджень визвольного руху. – Львів: Часопис, 2012. – 512 с; Русначенко А. М. Народ збурений: Національно–визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940–50-х роках / А. М. Русначенко. – К.: Університетське Вид-во “Пульсари”, 2002. – 519 с; Стародубець Г. М. Українське повстанське запілля (друга половина 1943 – початок 1946 років). / Г. М. Стародубець. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. – 527 с; Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів / Голова ред. кол. Я. Ісаєвич, упоряд. і відп. ред. Ю. Сливка / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2004. – 296 с; Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси / Ред. кол.: В. А. Смолій (голова колегії), Г. В. Боряк, Ю. А. Левенець, В. М. Литвин, О. Є. Лисенко (відп. ред.), О. С. Онищенко, О. П. Реєнт, П. Т. Тронько; Рецензенти: О. С. Рубльов, В. Ф. Шевченко. НАН України. Інститут історії України. – К.: НВП «Видавництво «Наукова думка, НАН України», 2011. – Кн. 1. – 735 с; Кн. 2. – 943 с.
2. Ленартович О. До питання про чисельний склад УПА / О. Ленартович // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий зб. наук. праць. – Вип. 20. – К.: Інститут історії України, 2011. – С. 311–325; Яневський Д. Б. Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича. / Художник-оформоювач А. П. Езрова / Д. Б. Яневський. – Харків: Фоліо, 2012. – 283 с.
3. Патриляк І. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939-1960 роках / І. Патриляк. Центр досліджень визвольного руху. – Львів: Часопис, 2012. – С. 146–147.
4. Яневський Д.Б. Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича. / Художник-оформоювач А. П. Езрова / Д. Б. Яневський. – Харків: Фоліо, 2012. – С. 56, 58–59.
5. Забілий Р.В. Особливості збройної боротьби Української повстанської армії в 1942–1949 рр.: автореф. дис… канд. істор. наук / Р.В. Забілий; НАН України, Ін-т укр-ва ім. І. Крип’якевича, Ін-т народознавства. – Львів: [б.в.], 2015. – С. 9.
6. Сорока Ю. М. Населення західноукраїнських земель: депортації, переселення, мобілізації, міграції (1939–1950 рр.): Монографія / Ю. М. Сорока; Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2007. – С. 91.
7. Ленартович О. Ю. Національно–визвольний рух на Волині в роки Другої світової війни: монографія / О. Ю. Ленартович. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Волинський національний університет ім. Лесі Українки. – Луцьк: Волинський національний університет ім. Лесі Українки, 2011. – С. 317, його ж. До питання про чисельний склад УПА / О. Ленартович // Проблеми історії України: : факти, судження, пошуки: Міжвідомчий зб. наук. праць. – Вип. 20. – К.: Інститут історії України, 2011. – С. 322.
8. Кентій А. Розбудова територіальних структур і штабів повстанської армії. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільчишин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. НАН України; Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 173.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
