У сучасній українській науці і досі не втратило актуальності питання часу (курсив наш – Авт.) виникнення УПА. Висловлюємо думку, що різні припущення початків УПА в працях сучасних істориків – це «пережитки» «механічної» рецепції напрацювань українських еміграційних дослідників післявоєнного періоду.
Історіографічний доробок піднятої наукової теми є вагомим і з когорти сучасних науковців слід виокремити наукові дослідження Р. Забілого, О. Вовка, В. Ковальчука, А. Кентія, І. Патриляка.
Метою наукової розвідки є висвітлити підходи сучасних українських істориків щодо питання часу виникнення Української Повстанської Армії.
Проведений історіографічний аналіз цього питання сучасними вітчизняними дослідниками дозволяє виокремити ряд узагальнень.
По-перше, ідеологічно партійні чвари як очільників, так і прихильників різних фракцій ОУН були перенесені і на питання початків УПА, із цілком зрозумілою метою – пов’язати її формування із діяльністю своєї організації. По-друге, еміграційні науковці - представники бандерівської ОУН (В. Косик, П. Мірчук та ін.), починаючи з праці М. Лебедя «УПА. Українська повстанська армія. ЇЇ ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу», опубліковану у 1946 році відносять початки УПА до кінця 1942 року. Дату створення УПА 14 жовтня 1942 року як відомо було прийнято постановою УГВР від 30 травня 1947 року та повідомленні ОУН(б) від 30 липня того ж (1947) року [1].
В основних тезах з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок), мотивом ревізії дати створення УПА пояснюється прагнення «… істориків ОУН рятувати її репутацію в очах західних демократій» [2]. По-третє, у висновку робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА, остання утворена навесні 1943 року, що підтверджується рядом конкретних фактів [1]. Авторський колектив звіту робочої групи вважав, що «тезу про виникнення УПА навесні 1943 року слід приймати як аксіому» [3, с. 16].
На нашу думку в ряді сучасних історичних праць при висвітленні таких дискусійних наукових питань досліднику вкрай важливо використовувати міждисциплінарний методологічний інструментарій, понятійний апарат, зокрема юриспруденції. Необхідно, на нашу думку, чітко розрізняти, формування та розгортання діяльності на Волині та Поліссі у квітні-грудні 1942 року «бойових відділів ОУН(б)» [4], «відділів самооборони» [5, с. 278], «партизанського руху під прапорами революційної ОУН» [6] із де-юре початками УПА з її армійською структурою, Головним командуванням. Для прикладу доцільно привести одне з найновіших досліджень львівського історика Р. Забілого. З одного боку автор наголошує на поліфонії підходів науковців до початків діяльності перших відділів УПА (під проводом ОУН(б)), роблячи висновок, що «… квітень-грудень 1942 року слід вважати не періодом «підготовчих заходів до майбутнього виступу» [7, с. 112], а «періодом до розгортання УПА. Часом створення армії цілком логічно вважати 1942 рік, а не 1943 рік» [5, с. 279]. У розрізі своїх міркувань львівський історик пропонує переглянути тезу робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА, бо формулювання, що «тим хто боровся було видніше, коли вони почали боротьбу» і 1943 рік треба «приймати як аксіому» не є переконливою [5, с. 279]. Проте далі Р. Забілий вказує на потребу подальших ґрунтовних досліджень датування створення УПА.
Слід наголосити, що в сучасній українській історіографії «традиційну» (14 жовтня 1942 р. – Авт.) дату створення УПА одним із перших поставив під сумнів ще у 1995 році науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського О. Вовк. Історик наголошував на необхідності чітко визначитися у ставленні до подій, які відбувалися у жовтні 1942 та в березні-квітні 1943 років на Волині та Поліссі. О. Вовк зазначає: «… слід ствердити, що відділи, які почали творитися в жовтні 1942 року не були санкціоновані (курсив наш – Авт.) рішенням Проводу ОУН(б), не становили за своєю структурою «поважного» війська й не мали офіційної назви УПА…», «… в березні-квітні 1943 року почали поставати значні за своїми масштабами повстанчі формування з армійською структурою очолювані з травня 1943 року Головною Командою УПА. Новостворені формування офіційно отримавши в квітні-травні 1943 року назву УПА й започаткували повстанчу армію під проводом ОУН (СД)» [8, с. 142]. На думку В. Ковальчука, саме О. Вовк одним з перших документально довів, що «… УПА була створена у квітні - на початку 1943 року військовим референтом бандерівської ОУН на Волині та Поліссі В. Іваховим («Сонар»)» [9]. Відповідно «Клим Савур» Д. Клячківський очолив УПА вже після смерті В. Івахова 13 травня 1943 року [9].
Документів УПА датованих жовтнем 1942 – квітнем 1943 років досі не віднайдено [9], а тому не має документального підтвердження факту створення повстанської армії в жовтні 1942 року [1].
Створення збройний сил українського національно-визвольного руху на фоні помітної активізації військово-організаційних заходів, особливо на Волині і Поліссі (на початок лютого 1943 року відповідальний за військовотворчі заходи бандерівської ОУН В. Івахів провів у с. Піддубці, неподалік Луцька, нараду військових референтів ОУН(б) Волині і Полісся, за результатами якої активно вивчалися мобілізаційні, кадрові питання, обмірковувалися завдання на випадок загального повстання [10, с. 10] та ідеологічно-пропагандивної роботи (на чому наголошували і німецькі спецслужби), стимулювали керівництво революційної ОУН нарешті визначитися.
Є підстави стверджувати, що в сучасній українській історичній науці утвердилася позиція, що саме в рішеннях Третьої Конференції (Олеської) ОУН (СД) 17-21 лютого 1943 року було прийняте остаточне рішення розпочати збройну антинацистську боротьбу оунівською партизанською армією [11, с. 119].
Попри гострі дискусії, що точилися на Олеській конференції з приводу стратегії подальшої збройної боротьби вітчизняні історики в оцінці рішень конференції доходять наступних висновків: 1) незважаючи, що рішення з військового питання не збереглося [12], в колі науковців усталилася точка зору, за якою саме в Олеську революційна ОУН остаточно прийняла рішення про необхідність збройної боротьби [13, с. 163]; 2) Третя конференція ОУН(б) оцінила тогочасні міжнародні реалії та охарактеризувала ситуацію на внутрішньому фронті, скоригувавши тактику революційної ОУН у зв’язку з новими реаліями на східному фронті [14, с. 298]; 3) перемога прихильників активної партизанської війни з німцями [15] дала поштовх до «творення нових осередків партизанської сили» [16], що в свою чергу додало цілком якісного імпульсу розгортанню повстанської армії [11]. За твердженням київського дослідника І. Патриляка рішення Третьої Конференції революційної ОУН стали офіційною «відмашкою» повстанській армії до антигітлерівської визвольної боротьби [17, с. 95].
Таким чином, в сучасній українській історичній науці усталилася позиція, що період початку лютого – по грудень 1943 року слід розглядати як постання (О. Вовк, С. Стельникович) [8, с. 142], розгортання (Я. Грицак, Р. Забілий) [18, с. 14], формування нових відділів та штабів різних рівнів (Р. Забілий, А. Кентій, І. Патриляк) [19, с. 14], реорганізації повстанської армії (І. Патриляк) [11, с. 120].
Література:
1. Стельникович С. Час виникнення УПА: міфи та реальність / С. Стельникович. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/15068/1/Stelnykovych.pdf.
2. Про час утворення УПА. Проблема ОУН-УПА. Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Основні тези з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.poshuk-lviv.org.ua.press/oun-upa.htm#zmist.
3. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 16.
4. В’ятрович В. Від підпільної групи до національного руху: становлення структур і напрями діяльності українського визвольного руху. / В. В’ятрович. [Електронний ресурс].
5. Забілий Р. Створення УПА в 1942 р.: від теорії до практики / Р. Забілий // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – 2012. – № 22. – С. 278.
6. Патриляк І. Протистояння українського визвольного руху німецькому окупаційному режимові: міфи та реалії / І. Патриляк. [Електронний ресурс].
7. Кентій А. Перехід ОУН(б) на антинімецькі позиції (1941–1942). В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільюшин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. НАН України; Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 112.
8. Вовк О. До питання постання УПА під проводом ОУНСД / О. Вовк // Український історик. – 1995. – № 1–4. – С. 142.
9. Ковальчук В. Чи була створена УПА 14 жовтня 1942 р.? / В. Ковальчук. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/articles/2007/10/22/3306787/.
10. ОУН і УПА в 1943 році: Документи. Упорядник: О. Веселова, В. Дзьобак, М. Дубик, В. Сергійчик. Відповідальний редактор С. Кульчицький – Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. – С. 10.
11. Патриляк І. Створення Української повстанської армії під проводом ОУН (б): малодосліджені аспекти проблеми / І. Патриляк // Наукові записки національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». – 2010. – Вип. 16. – С. 119.
12. Циганюк В. В. Військово-організаційна й політична діяльність Романа Шухевича у 1943 р. / В. В. Циганюк. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/znmm/2007_13/R1/Tsyganjuk.pdf.
13. Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільюшин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. НАН України; Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 163.
14. Патриляк І. К. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939-1960-х рр. / Центр досліджень визвольного руху. – Львів: Часопис, 2012. – С. 298.
15. Кондратюк К. Військово-політична діяльність Романа Шухевича у 1943-1944 рр. / К. Кондратюк. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/65009/14-Kondratiuk.pdf?sequence=1.
16.Кондратюк К. Українські національні збройні формування у 1941–1944 роках / К. Кондратюк. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – 2012. – Вип. 22. – С. 120–127.
17. Стародубець Г. ОУН(б) в українському національно-визвольному русі на Волині в період Другої світової війни (1941–1942 рр.) / Г. Стародубець. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – С. 95.
18. Грицак Я. Тези до дискусії про УПА. В кн.: Страсті за націоналізмом. Історичні есеї. – К.: Критика, 2004. – С. 102.
19. Забілий Р. В. Особливості збройної боротьби Української повстанської армії в 1942-1949 рр.: автореф. дис… канд. істор. наук / Р. В. Забілий; НАН України, Ін-т укр-ва ім. І. Крип’якевича, Ін-т народознавства. – Львів: [б.в.], 2015. – С. 14.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
