СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ У ФОРМУВАННІ КИЄВОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ(ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
20.02.2008 22:58
Author: Сворак Степан Дмитрович, доктор історичних наук, професор, начальник прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies. Philosophy of law]
Нагальна потреба дослідження соціокультурних чинників становлення Києворуської і Московської держав зумовлюється тим, що у російській історіографії, політології та правознавстві вивчення процесів державотворення на ранніх стадіях відбувається у межах концепції, яку у свій час розробили Мілюков та інші дослідники. Її сутність полягає в тому, що генеза Московської державності починається з Київської Русі. Парадигмою цієї концепції, згідно з висновками Д.Дорошенка, є «генеалогічна ідея московської династії». “В поняттях російської історіографії ще в половині 18-го віку утвердилось представлення одної “руської” держави, що, зачавшись, мовляв у Києві, потім продовжувала неперервно своє існування під владою одної династії, тільки міняючи місце осідку столицю: спочатку Київ, потім Володимир, далі Москву, нарешті Петербург… Московські князі, походячи з Рюрікового дому, що панував колись у Києві, вважали себе прямими спадкоємцями київських князів”.[1,c.17] Таким чином, російська історіографія привласнила собі не лише частку української національної історії, культури, державного устрою і права, але й історичну пам’ять.
Генеалогічно національна самосвідомість українського народу тісно пов’язана з історією держави Київська Русь, її народовладною культурою. Власне кажучи, без історичної пам’яті немає й розвиненої національної свідомості. У національній свідомості українського народу Київська Русь, її державна правова культура виявляється насамперед у вічовому, демократичному політичному устрої. Важливим фактором формування сучасної національної самосвідомості українського народу є засвоєння знань про культуру Київської Русі. У національній самосвідомості безпосередньо виявляється суспільна природа Києворуського державно-правового ладу.
Філософсько-правова та політична активність сучасних російських дослідників історії Київської Русі спрямована на те, щоб її приписати до культурного спадку Російської держави. В термінології одного з російських дослідників Київської Русі О.Полякова “поняття “руська”, або “російська цивілізація”, можна сказати, стало вже звичним”.[2,c.72] Зрозуміло, що такі уявлення про цивілізаційний розвиток Московської держави і права стають теоретичною основою формування великоросійської державницької ідеології та російської національної самосвідомості. Як і класичні історичні висновки М.Карамзіна, В.Ключевського, С.Платонова та інших про спорідненість Києворуської і Московської державно-правової культури, сучасні російські дослідники не сягають вглиб, ототожнюючи поняття «руський» і «російський».
Для спростування цих спрощених уявлень історії держави і права українського і російського народів слід звернутися до того принципу соціальної самоорганізації сільських і міських поселень південно-східної і південної частини Руських земель та північно-східних і північних, в межах яких утворилася Московська держава. Саме відмінності соціальної самоорганізації між вказаними землями-полісами багато в чому зумовлюють й відмінності подальшої історії формування державного і правового устрою Київської Русі та Московської держави. Виходячи з цього, автор ставить за мету висвітлити деякі філософсько-правові аспекти соціальної самоорганізації давніх слов’ян, які започаткували народовладну культурну традицію державотворення. У цьому плані предметом нашого дослідження є відмінність територіально-громадського устрою південних і південно-східних Руських земель від общинного північних і північно-східних земель. Особливість історичного процесу, пов’язаного з переходом давніх слов’ян від родоплемінної самоорганізації до територіальної полягає в тому, що територіальна громада і територіальна община стали визначальними чинниками становлення двох різних типів державного устрою.
Сільські й міські громади об’єднувалися в межах волості й виступали об’єднуючою політичною силою, що функціонує згідно з певними правовими нормами й під контролем влади у формі Віче. Індивідуалізм і початкова стадія конкуренції у творенні сімейного добробуту ранніх слов’ян стали основою тих політичних відносин, які розвинулися у вічевий державний устрій.
Література
1. Дорошенко Д. Історія України: В 2-х т. – Т.1. До половини ХVІІІ ст. – К.: «Глобус», 1991. – 238 с.
2. Поляков А.Н. Образование древнерусской цивилизации // Вопросы философии. – 2001. - №3. – С.72.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
