Постановка проблеми. Сам термін “суперфіцій” був створений і введений в речовому праві Стародавнього Риму. В сучасному світі вивчення даної теми є актуальними саме через те, що як нам відомо, історичне походження і розвиток українського права традиційно пов’язані з римською правовою доктриною. Інститут суперфіції в праві України був рецепійований з римського права. Тобто можна сказати, що речове право Риму стало фундаментом започаткування приватного права на чужі речі в Україні. Питанням започаткування і розвитку суперфіцію в Римі та його рецепції в Україні займались вчені Нерсесов Н., Саяпіна І., Барон Ю., Харитонов Е., Цюра В. та інші. Однак потрібно і далі вивчати цю тему, адже незважаючи на те, що її досліджували багато науковці, залишилось чмало нерозкритих питань, на які потребують наукового розв’язання.
Мета статті – дослідити зміст та поняття суперфіцій за римським приватним правом та особливості його рецепції в праві України.
Виклад основного матеріалу. Для того, щоб розпочати певні дослідження, потрібно сказати що означає термін “суперфіцій”, де зародився і як розвивався. Отож, суперфіцій – це відчужуване і спадкове право на користування певною будівлею, що зведена на чужій землі [7]. Дане право було створене в Стародавньому Римі, а згодом рецепійоване в інші країни Європи і в Україну. В сучасному українському праві суперфіцій – це право користування чужою земельною ділянкою для забудови, окремий вид прав на чужі речі, яке затверджене в Цивільному кодексі України в 34 главі.
У римському праві була розроблена ефективна система користування чужою землею для сільськогосподарських потреб – довгострокова (вічна) спадкова оренда землі (емфітевзис), спрямована у першу чергу на захист інтересів сільськогосподарських товаровиробників і, головне, на стимулювання обробітку значних земельних площ шляхом надання широких за обсягом повноважень та суттєвих пільг. Ця система виявилася настільки вдалою, що згодом без істотних змін була запозичена практично усіма європейськими державами, а також у дещо зміненому вигляді й Україною [8].
Утвердження права приватної власності на землю обумовило виникнення різновидів прав на чужу землю, розвитку довгострокової та успадковуваної оренди, оскільки землеволодільці не могли тільки самі обробляти землю. Однак договірна оренда не могла повністю забезпечити захист інтересів орендарів від посягань третіх осіб. Тому претори виробили спеціальні позови для того, щоб захистити права тих, хто орендував землю. У результаті цього, договірна оренда перетворилась на право користування чужою землею. При цьому використовували досвід сусідніх народів (Греції, Єгипту, Карфагена), де вже широко застосовувалися права користування чужими землями. На основі договору оренди та прав на землю з часом виник новий правовий інститут користування чужою землею – emphyteusis (емфітевзис) як інститут користування чужою землею для сільськогосподарського обробітку, що вважався необмеженою строком орендою. Ця оренда надавала право на річ, що захищалось спеціальним позовом.
Предметом суперфіцію, насамперед, виступає право на будинок або іншу будівлю, зведену на чужій земельній ділянці. Разом з тим виправданим здається поширення цього поняття на інші об’єкти, тісно пов’язані із землею, але такі, що не мають безпосереднього сільськогосподарського призначення. Наприклад, слушним є визнання такими, що ґрунтуються на суперфіції, прав на дерева, залізничні колії та інші споруди, які знаходяться на чужій земельній ділянці [4, с.285]. Однією із ознак суперфіцію є те, що предмет і об’єкт ототожнюються. Зміст цього речового права полягає в тому, що суперфіціарій має практично необмежене право користування будівлею, спорудженою або придбаною ним на чужій земельній ділянці на підставі суперфіцію. Суперфіцарій міг передати своє право іншим особам, склавши відповідний заповіт або уклавши договір. Суперфіціарій для захисту свого права користувався “actio in red” (так звана “діяльність запам’ятати”), подібним до того, що може подавати власник. У даному випадку такий позов іменується “actio de superficie”. Захист здійснювався за допомогою “actioactio utilis” (корисна діяльність) або як його ще іменують – “actio ad exemplum”, суть якого полягає в тому, що в кожному новому випадку, який стався, претор, коли вважає це за необхідне, поширює на нові відносини аналогічну формулу, що вже застосовувалася, або дає модернізовану формулу, порівняно з її колишнім призначенням, для цивільного або преторського позову. Суперфіцарій ніяк не міг подати речовий позов на власника земельної ділянки. Він міг користуватися зведеною будівлею на свій розсуд і отримувати з неї доходи, що надходять в його власність [5, с. 230]. Суперфіцій в юридичному сенсі є речовим, відчужуваним і успадковуваним правом користування будівлею на чужій земельній ділянці за плату [3, c. 129].
Отож, упродовж тривалого часу тема, яка стосується права на земельну ділянку та на рухомість, замовчувалася українськими цивілістами саме через те, що у цивільному радянському періоді так само як суперфіцій, права на чужі речі не були врегульовані і не регулювались. Якщо дивитись з точки зору практики, то суперфіцій використовувався вкрай обмежено. Його введення в повсякденність так і не було реалізовано. У 60-х роках ХХ століття не було передбачено ні прав на забудову, ні суперфіцію, а можна було тільки отримати право на постійне користування ділянкою землі, яка надавалася лише під забудову. Однак за останні десятиліття інтерес саме до речового права різко зріс, що зумовлено поступовю відмовою від тих конструкцій права забудови, на яких ґрунтувалося радянське цивільне право, і поверненням до прав на чужі речі, відомого ще з давньоримських часів.
У 90-х роках ХХ століття відбулися певні зміни, які не оминули і прав щодо земельних ділянок, відведених під забудову, які належали державі. Поступово почали скасовуватись обмеження висотності і розмірів житлових будинків. Тому будинки як об’єкти права стали значною цінністю. Однак право на земельну ділянку залишалося поза правами власника житлового будинку. Внаслідок цього склалася нетипова для права (коріння якого для всіх правових сімей пов’язане з римським правом) ситуація, коли право на ділянку землі не визначало прав на будівлю. Більш того, право на будівлю виявилося більш важливим, ніж право на земельну ділянку, яке слідувало за будівлею і являло собою, по суті, суто номінальне право. Однак антураж єдності державної власності на землю зберігався. Коли в дію увели новий ЦК України, то суперфіцій та інші незатребувані правом радянського періоду права на чужі речі відновились. За ст. 407-417 ЦК та 102-1 ЗК України емфітевзис та суперфіцій є правами на користування чужою земельною ділянкою: емфітевзис – для сільськогосподарських потреб; суперфіцій – для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель, надане власником земельної ділянки іншій особі [1; 2]. Суперфіцій може відчужуватися як за відплатними, так і безвідплатними цивільно-правовими угодами, бути предметом застави (іпотеки) або передаватися в порядку спадкування. Заповіт може бути підставою встановлення суперфіцію у разі наявності у ньому заповідального відразу [6].
Не дивлячись на те, що в українському законодавстві з’явився суперфіцій, який мав свої плюси, його набуття особою викликає такі запитання, на які в більшості випадків не можна дати відповіді. Насамперед, сама суть цього права була змінена в порівнянні з її давнім аналогом. От якщо давньоримський суперфіцій являв собою право на зведення та експлуатацію будівлі на чужій земельній ділянці, то українське право його розуміє як право користування чужою земельною ділянкою. В українському законодавстві суперфіцій мав обмеження. Ця ознака не була притаманна суперфіцію в часи Стародавнього Риму. Відповідно до ч. 5. статті 413 ЦК України строк користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для будівництва не може перевищувати 50 років. Звичайно, таке регулювання породжує масу проблем, пов’язаних зі строком будівництва (зведенням об’єкта) та експлуатації нерухомості, оскільки ці строки не можуть бути короткими. Для нерухомості 50-річний строк назвати тривалим – недоречно, оскільки навряд чи можна розраховувати в сучасних реаліях на те, що нерухомість зводиться швидко і має служити менше 50 років. Суперфіцій може належати одночасно двом і більше особам. При цьому, безумовно, саме суперфіційне право поділу не підлягає, а лише передбачається можливість спільного користування земельною ділянкою, наданою під забудову одночасно двом і більше особам (наприклад, у разі виникнення з підстав, передбачених законодавством, права спільної власності на зведену будівлю (споруду).
Висновки. Отже, суперфіцій – це окремий вид прав на чужі речі. Поява у правовому полі України суперфіцію зумовлена відтворенням традицій романо-германської правової системи, яка заснована на рецепції римського приватного права. Носій суперфіцію має лише право забудови чужої земельної ділянки; за цим правом, використовуючи своє право на забудову, носій суперфіцію стає власником будинків (будівель). Основними законодавчими актами що регулюють даний правовий інститут є Цивільний Кодекс України та Земельний кодекс України. Регулювання суперфіцію українським правом та правом, яке існувало в Стародавньому Римі істотно відрізняється, оскільки українське право має ряд норм, які не дозволяють у повній мірі належно використати це право в сучасних умовах.
Література
1. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV
2. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III
3. Барон Ю. Система римского гражданского права. – С.-Пб., 1908. – Вып. 2. – Кн. 3: Вещные права. – 436 с.
4. Дернбург Г. Пандекты. – М., 1905. – Т. 1. – П. 259. – пр. 5 і 6. – 750 с.
5. Римское частное право: учеб. / науч. ред.: И. Б. Новицкий, И. С. Перетерский. – М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. – 360 с.
6. Нікітенко В. Суперфіцій як різновид речевого права на чужу річ. [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://yurradnik.com.ua./superfitsiy-yak-riznovid-rechovogo-prava-na-chuzhu-rich/
7. Орач Є.М., Тишик Б.Й. Основи римського приватного права. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravo.vuzlib.su/book_ z001_page_57.html
8. Саяпіна І. Емфітевзис. [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://yurradnik.com.ua/stati/emfitevzis/
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
