Літературні твори всіх видів є типовими об'єктами охорони авторського права будь-якої країни. До цієї категорії творів зазвичай відносять книги, брошури, статті та інші письмові твори.
На сьогодні, більшість матеріалів, доступних через Інтернет, є саме літературними творами. Повідомлення електронної пошти, рекламна та довідкова література, каталоги, словники, тексти, розміщені на сайтах WWW, FТР тощо – усе це літературні твори з точки зору авторського права.
Доречно детальніше зупинитися на дуже своєрідному об'єкті інтелектуальної власності, якому Інтернет завдячує самим своїм існуванням та який прирівнюється авторським правом саме до літературних творів [2]. Йдеться про комп’ютерні програми. Це вони управляють як самими комп’ютерами, так і потоками інформації між ними, об'єднуючи в інформаційні мережі. Саме комп'ютерні програми надають можливість пошуку й ознайомлення з матеріалами, розміщеними в Інтернеті, та «перекладають» усі інші твори, що передаються Інтернетом, з мови комп'ютерів на мову, зрозумілу людині, і навпаки. До того ж, вони самі передаються Інтернетом у великій кількості і як самостійні твори, і як частиини складених творів. Ось ця легкість миттєвого розповсюдження комп'ютерних програм у глобальних масштабах і складає основну загрозу, яку несе авторам програм та їхнім правонаступникам Інтернет.
Слід зазначити дві особливості комп'ютерної програми як об'єкта охорони авторського права. По-перше, програма, похідна від алгоритму, а по-друге, вона є, у певному сенсі, його еквівалентом. Це означає, що деякі основні риси алгоритмів властиві й програмам. Водночас, програму можна розглядати як засіб реалізації алгоритму, і як така вона характеризується певними відмінними рисами, з яких для цілей дослідження програми як об'єкта авторсько-правової охорони можна виділити таку: на відміну від алгоритму, що являє собою послідовність логіко-математичних операцій перетворення інформації, програма містить послідовність команд, що описують процес реалізації алгоритму й забезпечують керування цим процесом. Об'єктивною формою вираження програми є її запис формалізованою мовою однотипних комп'ютерів.
Саме це вираження і є об'єктом охорони авторського права. Ідеї ж, покладені в основу комп'ютерної програми, навіть виражені в ній та описані нею, авторським правом не охороняються. Їхній захист є прерогативою іншої галузі права інтелектуальної власності – патентного права.
Концепція захисту комп'ютерних програм патентним правом має багато як прихильників, так і супротивників. Існує ряд дуже істотних практичних ускладнень, що виникають при патентуванні комп'ютерних програм [3]: а) процедура патентування є дуже тривалою, на її проходження потрібно від 2 до 5 років, у той час як термін життя самого програмного забезпечення може бути коротшим; б) відсутній фонд програмного забезпечення і, таким чином, можливість виявлення аналогів, прототипів, з якими можна було б порівняти нове рішення, проводячи патентну експертизу; в) оскільки для об'єктів цього типу дуже важко виявити випадки порушення прав, то повна публікація опису об'єкта, прийнята у патентних документах, з одного боку, недоцільна, а з іншого – може виявитися занадто ємною для патентного документа, що більше підходить для наукової публікації, ніж для патентного опису.
Зазначимо, що аргументація прихильників захисту комп'ютерних програм патентним правом зводиться до такого: 1. Тривалий термін процедури патентування не є принциповою перешкодою. По-перше, вважається, що патентний захист одержують лише нові, оригінальні програмні продукти, а такі розробки живуть набагато довше від терміну експертизи. По-друге, не є особливо складною розробка методів проведення швидкої «чорнової» експертизи. 2. Значна кількість виданих патентів на об'єкти програмного забезпечення в таких країнах, як США, Велика Британія та Японія, існуюча практика проведення їхньої експертизи спростовують твердження про те, що об'єкти цього типу взагалі неможливо порівняти, виявити, розпізнати чи скласти для них патентну формулу. 3. Проблема відсутності фонду патентних програм для пошуку аналогів і проведення експертизи навряд чи може стати серйозною перешкодою при бажанні визнання патентоспроміжності комп'ютерних програм [1].
Таким чином, оскільки комп'ютерній програмі властиві якості об'єкта охорони як авторського, так і патентного права, то програмне забезпечення можливо захищати за нормами обох галузей. Спроби ж охороняти комп'ютерні програми, використовуючи методи лише однієї галузі, базуючись на властивостях, характерних для об'єктів її охорони, залишає програми незахищеними з точки зору інших властивостей, характерних для об’єктів охорони іншої галузі.
Література:
1. Гельб А. Б. Программное обеспечение. Специфический обьект интеллектуального творчества // Современное состояние проблемы защиты программного обеспечения. Таллинн, 1989. С. 31.
2. Закон України «Про авторське право та суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII (зі змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3792-12
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (зі змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15
|