В процесі становлення української державності українське суспільство неодноразово було свідком посягань на національне надбання українського народу, в першу чергу це спроби русифікації українського населення та маніпуляція з історичними фактами направлена на дискредитацію національних героїв України та виставлення в позитивному світлі проросійських громадсько-політичних діячів. Вподовж останніх двадцяти двох років члени Конгресу української інтелігенції Одещини разом зі своїм незмінним головою професором Г.І. Гончаруком неодноразово приймали активну громадсько-політичну діяльність направлену на відстоювання національних прав та інтересів українського народу.
В кінці дев’яностих років минулого сторіччя на тлі поступового заповнення всього інформаційного простору України російськомовною продукцією, виникла загроза втратити головний скарб української нації, а саме, її мову. На другій конференції Одеського обласного відділення Конгресу української інтелігенції було обговорено та прийнято рішення про направлення звернення до президента України Л. Кучмі та голови Верховної Ради України О. Ткаченку. До основних положень даного звернення можна віднести такі рекомендації: забезпечити функціонування державної мови на всіх рівнях державних структур; закладати в бюджеті певну суму на розвиток державної мови; забезпечити по регіонах кількість шкіл і дитячих садків з українською мовою навчання; запровадити україномовну вищу та професійно-технічну освіту; Українське військо має послугуватися виключно українською мовою; звернути особливу увагу на розвиток книговидання, переодіки та інших засобів масової інформації. Дане звернення несло в собі ноту протесту одеських інтелігентів які були обурені діяльністю окремих депутатів Верховної Ради України які при обговорені вилучили із проекту «Закону про загальну середню освіту», прийнятого в першому читанні, статтю сьому про обов’язкове вивчення державної української мови в усіх закладах середньої освіти[1].
Схожа ситуація з натиском на мовний простір, сколихнула інтелігенцію у 2006 році коли виникли чергові спроби розширити права та свободи російськомовного населення за рахунок ущемлення в правах етнічного населення. Що могло б статися при зрівняні статусів двох мов, або хоча б надані російській мові статусу регіональної. Деякі проросійсько налаштовані представники української влади на протязі багатьох років намагались на законному рівні закріпити за російською мовою нові права та привілеї. Так з кінця 1999 року громадянам України було дозволено вивчати мови національних меншин, проте на практиці вийшло, що мова однієї національної меншини зайняла практично весь інформаційний простір країни. При 27% покажчику російськомовного населення в Одеській області, більша частина учнів середніх шкіл навчалася саме на російській. Ще гіршою була ситуація в сфері вищої освіти, практично неможливо було отримати вищу освіту в Одеській області на державній мові. Конгрес української інтелігенції Одещини в своєму звернені до депутатів Одеської обласної ради висловив свій рішучий протест проти спроби узаконити стан російської мови під виглядом регіональної, положення даного звернення було прийнято одноголосно всіма членами Ради Одеської обласної організації Конгресу української інтелігенції 15 червня 2006 року[2].
Крім того саме Конгрес української інтелігенції доклав чимало зусиль задля відстоювання історичної справедливості в питаннях пов’язаних з історією міста. Саме на тлі мовного протистояння українського та російського народів, прихильники російського імперіалізму намагалась переконати суспільство в доцільності розширення прав російськомовного населення опираючись на псевдоісторичну інформацію, в якій представники російсько престолу виступали як беззаперечні засновники Одеси. На що члени Конгресу української інтелігенції Одещини дали змістовну відповідь посилаючись на історичні факти про майже шестисотрічний термін існування міста. Спори з даного питання продовжуватимуться аж до травня 2015 року, коли на першої Всеукраїнській науковій конференції присвяченої 600-річчю міста Одеса «Кочубіїв-Хаджибей-Одеса» у присутності представників місцевої влади, було на науковому рівні обґрунтовано недоцільність називати дату перейменування міста роком його заснування[3].
На той момент, представникам культурної та наукової еліти Одещини, вдалось привернути достатньо уваги української спільноти, та частково відстояти позиції українського культурного надбання. Проте наступ на Український інформаційний простір не припинявся ні на мить і це врешті решт призвело до збільшення впливу російськомовного населення та агресивних дій Російської Федерації направлених на анексію території України.
Література:
1. Закон України Про загальну середню освіту (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 28, ст.230)
2. Звернення ради Одеської обласної організації Конгресу української інтелігенції. 21 червня 2006 року. – Одеса. – 1с.
3. Матеріали першої Всеукраїнської наукової конференції присвяченої 600-річчю міста Одеса «Кочубіїв-Хаджибей-Одеса». Одеса: Політехперіодика, 2015. – 174 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
